Page 388 - 6816

структури часо-простору: епізодичний час – геополітичний простір;
циклічний час – ідеологічний простір; структурний час –
структурний простір; час мудреців – вічний простір, у якому діють
універсальні закони. У кожній макросистемі є своє ядро (економіка,

політика чи культура), під впливом якого розвивається система
[714; 715; 716 ].
Осмислення чинних підходів до розуміння історії дозволило

М. Розову виокремити ієрархію рівнів історичного аналізу:
мікроісторичний (історія окремих діячів і груп), інфрасоцієтальний
(історія частини суспільства), кроссоцієтальний (здійснює
порівняльний аналіз окремих суспільств без урахування їхньої

взаємодії), інтрасистемний (досліджує взаємодію між складниками
суспільства), кроссистемний (здійснює порівняльний аналіз різних

історичних систем без урахування їхньої взаємодії), міжсистемний
(аналізує взаємодію між різними історичними системами),
всесвітньо-історичний (предметом є структури й процеси, що
залишаються незмінними протягом усієї історії) [452, с. 404].

Безумовно, у запропонованій ієрархії рівнів історичного аналізу є
сенс. У контексті нашого дослідження найбільший інтерес
викликає всесвітньо-історичний підхід, який за його суттю є

метафізичним. Представники цього підходу (А. Августин, Ґ. Геґель,
Ф. Шеллінг) поєднували періодизацію з рівнем духовного розвитку
людини, тобто конститутивним елементом історії є рівень
інтелектуального й духовного розвитку людини.

Здійснений аналіз чинних концепцій історії свідчить, що в їх
основі зазвичай лежать технологічні, економічні, соціально-політичні
чинники, тобто їхні автори явно чи приховано спираються на

пріоритет матеріального. Поза межами уваги залишаються духовні
чинники, людина, її потреби до самореалізації.
Філософія історії для українських учених є новою галуззю
філософського знання. У цій царині працюють В. Андрущенко,

І. Бойченко, Р. Горбань, Л. Губерський, Ю. Добролюбська,
О. Єременко, В. Кізіма, Н. Михальченко, С. Руденко, М. Шкепу,
Т. Ящук. Перші спроби систематизувати філософсько-історичні

концепції зробили В. Андрущенко, М. Михальченко «Соціальна
філософія» (1993), І. Бойченко «Філософія історії» (2000),
Ю. Добролюбська «Філософія історії: типи та моделі» (2010) [189].

І. Бойченко запропонував доволі обґрунтовану класифікацію,
виокремивши три основні напрями філософії історії: класичний,

388