Page 385 - 6816

духовні потреби й надати безпеку людині, а тому породжує в неї
жах перед майбутнім, що змусить філософів активізувати зусилля
щодо осмислення змісту та смислу історії, можливостей
понятійного апарату філософсько-історичного пізнання. Теоретичні

основи історичного пізнання складалися в процесі формування
філософсько-історичних концепцій, але сьогодні їхні пізнавальні
можливості виявилися недостатніми. Уважаємо, що проблематика

філософсько-історичного пізнання сконцентрована навколо таких
питань: проблема істини, змісту, смислу історії та суб’єкта
діяльності в історії. Пріоритет духовного над матеріальним,
метафізична теорія особистості, світоглядний закон «особистість –

принцип буття» надають можливість уточнити теоретичні основи
філософсько-історичного пізнання.

Отже, завданням підрозділу є формування теоретичних основ
авторського підходу до філософії історії в процесі аналізу чинних
концепцій історії.

3.3.1. Теоретико-методологічний аналіз чинних
концепцій філософії історії. У філософії історії
сформувалося чимало концепцій історії, оскільки історичний процес

позначений невичерпною багатоманітністю розвитку. Виявлення
тенденцій у розвиткові історії та необхідність періодизації викликані
не лише теоретичними проблемами, але й практичними. Політики,
державні діячі та освітяни не мають відповіді на запитання: на що

орієнтувати людину в соціально-політичному житті, що є істиною в
історії, у чому полягає її сенс, якого суб’єкта історичної діяльності
слід виховувати. Незважаючи на всі складності зазначеної

проблематики, спробуймо проаналізувати основні підходи до
розуміння історії в Постмодерну епоху.
Рефлексуючи над чинними концепціями філософії історії,
сучасний нідерландський філософ Р. Анкерсміт посилається на

Ґ. Геґеля й виокремлює два основні підходи до філософії історії:
описовий (історіографічний) і спекулятивний (рефлексивний).

Останній панував до середини ХХ ст., намагаючись відшукати
приховане знання про історію. Спекулятивну філософію історії
звинувачували в тому, що вона, спираючись на метафізику,
здобувала псевдознання, яке неможливо було верифікувати [19,

с. 5–6]. Із цієї критики зароджується нова філософія історії, яка в

385