Page 383 - 6816

принципів з позиції власної вигоди. Свобода стає втіленням
принципів соціальної ієрархії, рівності й справедливості, але її
розуміють переважно як зовнішню діяльність. Абсолютизація
зовнішньої свободи порушує міру у відносинах між різними

суб’єктами діяльності, відносинах з природою – між сущим і
належним. Обмеженість зовнішньої свободи полягає в тому, що
вона не знімає природну необхідність, і це спричиняє конфлікти.

Для посередньої людини більш значуща зовнішня свобода, яка є її
предикатом. Ієрархія / нерівність є результатом духовного
й соціально-економічного розвитку суспільства, але ці принципи в
умовах знеособленої парадигми намагаються не обговорювати.

Ієрархія зумовлена соціально-економічним статусом людини.
Рівність як політичний, правовий, моральний принцип є

компенсацією природної й соціальної нерівності і номінальною
формою людської гідності. Принцип рівності набуває ідеологічного
забарвлення й освячується концептом: «Кожна людина –
особистість». Насправді цей егалітарний принцип духовної рівності

гальмує розвиток і реалізацію принципів свободи, рівності й
справедливості. Марксистське розуміння принципів свободи,
ієрархії, рівності та справедливості було реакцією на порушення

принципів свободи й справедливості в знеособленому суспільстві.
В умовах тоталітарного суспільства ідеалом рівності є рівна
рівність – ліквідація класів і будь-якої соціальної нерівності. Усіх
проголошують формально рівними, але насправді панує жорстка

соціальна ієрархія, відкрита й прихована експлуатація, маніпуляція
свідомістю, немає освітніх і соціальних механізмів реалізації
інтелектуального й духовного потенціалу людини. Справедливість

в умовах знеособленої парадигми теж трактують крізь призму
свободи, проте в умовах глобалізації несправедливість досягає
загрозливих масштабів.
Спробуймо осмислити зміст принципів свободи, духовної

ієрархії, рівності й справедливості в умовах особистісної парадигми
буття. Первоначалом суспільного буття є особистість. Особистісна
парадигма буття людини – це різновид органічного суспільства, у

якому його члени утворюють єдність, що гарантує кожному рівні
можливості для розвитку, надає зовнішні та внутрішні умови для
вдосконалення. Особистісна парадигма буття визнає духовну

ієрархію, але це не принижує людину, а надихає до вдосконалення.
В основі духовної ієрархії лежать особистісні чесноти, які є

383