Page 382 - 6816

свою діяльність без турботи про Світ. Знеособлена парадигма буття
людини є, з одного боку, результатом недосконалості першооснов
модерного й постмодерного буття (мати й володіти), які реалізовує
посередня людина, а з іншого, – недосконалістю самої людини.

Знеособлена парадигма буття людини як перетворена форма – це
логічне завершення панування посередньої людини. Вона є
результатом штучного розв’язання суперечностей між сутністю та

існуванням, між прагненням людини до вдосконалення та чинними
умовами існування, які контролює посередня людина. Суспільне
буття епохи модерну й постмодерну відтворювалося шляхом
збудження в людині потреб до надмірного споживання та

матеріального комфорту, що призвело до розбалансування відносин
людини з природою, перманентних соціальних революцій, воєн,

глобального тероризму й, урешті-решт, до стану духовної
порожнечі. Отже, парадигма знеособленого буття виявилася
вичерпаною як із зовнішнього боку (технологічного й соціально-
політичного), так і з внутрішнього (психологічного й духовного).

Вважаємо, що нова парадигма буття можлива лише в тому разі,
якщо пріоритет у суспільстві належатиме особистостям.
Особистісне начало гармонізує всі аспекти буття на основі

пріоритету духовного над матеріальним, тоді як знеособлене
вносить дисгармонію й хаос.
Як підсумок зробімо порівняльний аналіз принципів свободи,
духовної ієрархії, рівності й справедливості в знеособленій та

особистісній парадигмах буття. Зв’язок принципів свободи,
духовної ієрархії, рівності й справедливості надзвичайно складний і
залежить від співвідношення метафізичних основ й онтологічних

умов буття людини. Принципи суспільного буття можна
осмислювати з позиції людини залежної, посередньої, особистості.
Марксистська концепція свободи, рівності, справедливості – це
результат трактування цих принципів крізь призму потреб залежної

людини. Ліберальне й консервативне розуміння свободи, ієрархії,
рівності й справедливості – це тлумачення з позиції посередньої
людини. Особистісне трактування цих принципів акцентує увагу на

внутрішній свободі, особистісних чеснотах, рівних можливостях
для духовного розвитку й справедливості з позиції суспільного
інтересу.

В умовах знеособленої парадигми буття посередня людина,
відчувши себе первоначалом, запроваджує розуміння змісту цих

382