Page 380 - 6816

частинах, загалом воно є ірраціональним; 2) суспільство свідомо
обирає засоби й методи, тоді як вибір цілей відбувається хаотично –
відсутній дійсно розумний вибір напряму розвитку; 3) суспільство,
котре однобічно орієнтоване на матеріальне виробництво, не має

історичної перспективи й відірване від смислу історії [455, с. 174].
Підсумовуючи роздуми філософів Франкфуртської школи та
висновки Г. Рормозера, маємо підстави стверджувати, що

світоглядна орієнтація на пріоритет матеріального себе вичерпала,
а посередня людина виявилася нездатною бути суб’єктом
суспільного буття. Суспільство має змінити світоглядну орієнтацію
з матеріального на духовний розвиток. Узагальнюючи погляди

відомих філософів і соціологів другої пол. ХХ ст., зазначимо, що
людська спільнота зіштовхнулася з фундаментальними

суперечностями: світ стає все більш різноманітним і складним, а
людина не встигає за змінами і, як наслідок, примітивізується, тому
висновок А. Печчеї, що складність проблем зростає, а людство не
має інтелектуального потенціалу для їх вирішення [420, с. 44], є

закономірним.
Замислюючись над долею цивілізації, й України зокрема,
Л. Губерський висновує, що взаємодія людини зі світом потребує, з

одного боку, глобальної рівноваги, яка має охопити всі аспекти
життя людини й суспільства, а з іншого, – повернення до
першоджерел, яким у всі часи був гуманізм [152, с. 155, 167].
Учений звертає увагу, що нагальною потребою філософії є

усвідомлення причин дегуманізаційних тенденцій у сучасному
світі, а тому на основі ідей Ж. Маритена, А. Печчеї, Е. Фромма,
А. Швейцера розвиває ідею нового гуманізму і підкреслює, що для

його реалізації потрібно, щоб людина сконцентрувала свої зусилля
на вдосконаленні своїх духовних якостей [152, с. 172–173].
Безумовно, варто погодитися з цією думкою, але в контексті
метафізичної теорії особистості її можна уточнити. Ідеї гуманізму

будуть реалізовані лише за умов пріоритету особистості.
Намагаючись з’ясувати ознаки майбутнього суспільства,
С. Крилова характеризує його через поняття соціальне партнерство,

яке розглядає корелятом краси відносин і конкретизує на основі
принципу співробітництва [279, с. 254, 257]. Громадяни у відкритому
суспільстві взаємодіють на підставі принципів субординації і

координації в умовах соціального партнерства, коли кожна верства
суспільства має можливість до самореалізації у творчій співпраці

380