Page 378 - 6816

узагальнити минулі й передбачити можливі майбутні форми
життєдіяльності людини та суспільства в поняттях «знеособлена
парадигма буття людини» й «особистісна парадигма буття людини»
та надає можливість внести деяку ясність у методологічні засади

дослідження суспільного буття. (Під парадигмою розуміємо сукупність
свідомих і підсвідомих настанов до діяльності, які становлять основу буття
людини й суспільства. Ми вживаємо це поняття в контексті поглядів
П. К. Феєрабенда: парадигма – це традиція, яка має в собі як зрозумілі, так і
незрозумілі тенденції [569, с. 500]). Підсумуємо форми буття людини й
суспільства в понятті парадигма. Парадигма суспільного буття – це

інтегральна якість людини й суспільства, що відбиває досягнутий
рівень духовного розвитку. У понятті «парадигма буття» фіксується
взаємозумовленість становлення людини й суспільства, що

охоплює філогенетичний й онтогенетичний аспекти розвитку
суспільства. Об’єкт (форми буття людини, суспільства, історичні
події) стає відбиттям і втіленням якостей суб’єкта. Отож

в особистісній парадигмі буття людини ми долаємо Декартову
антиномію суб’єкта й об’єкта.
У постмодерному людинознавстві за концептуальне положення
прийняли твердження «кожна людина – особистість», яке стало

філософською апологетикою знеособленої парадигми буття. В
умовах знеособленої парадигми буття понівечено духовні засади
життєдіяльності, тому в межах цієї форми буття антрополого-

глобальна криза не може бути подоланою. До цього часу історія
розвивалася в межах знеособленої парадигми, яка себе вичерпала.
На часі перехід до особистісної парадигми буття людини й
суспільства.

Позитивом праці Е. Тоффлера «Нова парадигма влади» (1990) є
те, що він усвідомив вичерпаність філософських систем ХХ ст.:
марксизму, екзистенціалізму, структуралізму й семіотики.

Футуролог пов’язує ознаки старої парадигми з власністю на землю,
сировиною, капіталом, а нову парадигму характеризує через знання
як символічний капітал. Тому героєм «нової» парадигми в нього є

новатор, котрий сполучає теоретичне знання з діями [553, с. 290–
291]. Вважаємо, що між старою й новою парадигмами (у розумінні
Е. Тоффлера) є спільні риси: життєдіяльність і в першому, і

другому випадках здійснюється заради багатства, тобто в межах
пріоритету матеріального, що ще раз підкреслює, що потреба
людини в саморозвиткові опинилася поза увагою футуролога.

378