Page 375 - 6816

до розуміння якостей модульної людини в Е. Тоффлера ми не
знаходимо. Фрагментарність людських відносин філософ прийняв
за ознаки особистості. Це свідчить про те, що футуролог стоїть на
позиції «кожна людина – особистість», а його мислення має

фрагментарний характер. Філософ проігнорував висновки
Г. Маркузе щодо одновимірності постмодерної людини.
Дослідження Е. Тоффлера виявило суттєві суперечності

інформаційного суспільства: з одного боку, воно стає більш
різноманітним і складним, а з іншого, – примітивізуються людина й
філософія. Якщо диференціація в природі вела до розвитку
біологічних і психічних структур, то зміни Третьої Хвилі ведуть

людину до примітивізації. Футурошок пов’язаний, по-перше,
з панівними світоглядними поглядами та пріоритетом

матеріального, що породило гонитву за насолодами, а по-друге,
з тим, що система суспільних відносин сформувала посередню
людину, яка перетворила інших на об’єкт. У людини забрали право
й бажання бути суб’єктом власної діяльності, що сприяло її

перетворенню на модульну людину. Зазначений факт на рівні
суспільної свідомості не усвідомлюється, але на рівні колективного
несвідомого проявляється у вигляді шоку. Порівнюючи погляди

Д. Белла, Ж. Бодріяра, Е. Тоффлера, зазначимо, що вони аналізували
лише наслідки людської діяльності, не розуміючи того, що продукти
діяльності є результатом певного типу людини. На відміну від
Д. Белла, Ж. Бодріяра, Е. Тоффлера, Е. Фромм усвідомлював

взаємовпливи соціуму й соціально-політичних і духовних якостей
людини та сформулював поняття «соціальний характер».
Кризу знеособленої форми буття людини й суспільства доволі

точно висловив французький філософ Ж. Липовецький. За його
висновками, суспільство й філософські науки працюють на «розпад
я», орієнтуючи людину на гедоністичну втіху, формують культ
тілесних насолод [321, с. 210]. Людина стала жити під гаслами:

«усе, усе – і зараз», замість «через труднощі – до зірок».
Постмодерна епоха, на думку філософа, породила новий тип
особистості – нарциса, який «гойдається на хвилях простору й часу,

без фіксації й без орієнтирів, оболонку, якою можна легко
маніпулювати…» [321, с. 212]. Зазначимо, що це не новий тип
особистості, а різновид залежної й посередньої людини, своєрідний

гібрид. Ж. Рюс, осмислюючи роздуми Ж. Липовецького, висновує,
що сучасна людина «це – ніщо, невиразна сукупність, позбавлена

375