Page 376 - 6816

орієнтирів, така собі „бульбашка”. Остання людина, яку провістив
Ніцше!» [461, с. 210]. Гадаємо, що Ж. Рюс дійшла до розуміння
жахливої сутності постмодерної людини – ніщо, бульбашка.
Виникає питання: «Що є смислом життя ніщо-бульбашки?» На це

питання філософ відповідає: «Гедонізм, емпіричне щастя: ці
лейтмотиви домінують» [461, с. 212]. Дійсно, на задоволення
потреб цього типу людини працює масова культура, яка відкидає

все, що примушує замислюватися, викликає тривогу, страждання,
страх та ін. Масова культура й масова людина не можуть дивитися
в обличчя реальності, а тому ідея щастя як задоволення тут і зараз
досягає свого апогею. Прагнення до щастя позначає сучасну епоху,

однак його пошуки часто набувають наївних і примітивних форм.
Уважаємо, що це закономірна розплата за відмову від ідеї

особистості як досконалої людини.
Т. Ренч у праці «Конституція моральності» (1990) розвиває ідеї
Ж. Липовецького й Ж. Рюс та акцентує увагу на негативних
екзистенційних характеристиках людського буття: крихкість, зло,

марнота, страждання, провина, божевілля [445, с. 189]. Таке
акцентування свідчить про реальність екзистенційного вакууму
(В. Франкл) та стану афектації (Ж. Бодріяр).

Англо-німецький філософ, соціолог, політолог Р. Дарендорф
(1929–2009), розмірковуючи над майбутнім постіндустріального
суспільства, зазначив, що його необмежені можливості
перетворилися на велику загрозу [168, с. 25]. Посилаючись на

У. Бека, Р. Дарендорф називає сучасне суспільство «світ без
підпори» і трактує його як розпад правил, світ без норм [168, с. 26].
Уточнімо це твердження. Глобалізоване суспільство – це світ без

метафізичних основ буття. Філософ піддає сумніву ліберальні
можливості свободи, яка перетворилася на несвободу, що породило
стан аномії. Посилаючись на Т. Гоббса, Р. Дарендорф трактує
аномію як стан, у якому людина стає ворогом іншої людини [168,

с. 33]. Осмислюючи погляди У. Бека та Р. Дарендорфа, мусимо
визнати, що сучасне постмодерне суспільство не має першооснов
буття.

Новоєвропейська людина устами Ж. Дерриди задає питання: «Я
нарешті бажав би навчитися жити»? [179, с. 38]. Виходить, що
людина, яка створила комп’ютери й новітні інформаційні

технології, не вміє жити. На це питання філософ дає таку відповідь:
«Навчитися жити – самому, із себе самого. Життя не вміє жити

376