Page 37 - 6816
P. 37

цей  висновок  зауважимо,  що  ніщо  є  основою  модерного  й
               постмодерного  суспільства.  Відповідно  до  своєї  концепції  щодо
               предмета  метафізики  М. Гайдеґґер  ставить  питання  про  наявність
               ніщо  в  людині  й  собі  зокрема  [614,  с. 26].  З  одного  боку,  це

               сміливий  крок,  а  з  іншого,  –  філософ  необачно  став  на  позицію
               ніщо, оскільки не зрозумів органічного зв’язку між метафізичними
               началами буття й людськими якостями.

                     У новоєвропейський час людина досягла такого рівня розвитку,
               що  стала  панувати  над  сущим  і  вирішувати,  що  їй  прийняти  за
               суще,  тобто  претендує  на  те,  що  сама  здатна  його  визначати.
               З’ясуємо,  що  насправді  модерна  й  постмодерна  людина  взяла  за

               суще.  На  жаль,  за  первоначало  людина  прийняла  задоволення
               власних потреб. Це була жахлива помилка. Намагаючись відшукати

               її причини, М. Гайдеґґер висновує, що новоєвропейська філософія
               ототожнила  людську  сутність  із  здатністю  бути  суб’єктом
               діяльності  [609,  с. 215].  Цей  висновок  засвідчив  факт  духовної
               деградації людини.

                     Осмислюючи  власну  працю  «Буття  і  час»,  М. Гайдеґґер
               зауважує, що він хотів визначити сутність людини з її відношення
               до  буття  і  зробив  це  за  допомогою  поняття  Da-sein,  при-сутність

               [609, с. 237], тобто Dasein передує дослідженню людської сутності.
               Виходить,  що  зовнішнє  визначає  внутрішнє,  тобто  видиме  він
               прийняв  за  точку  відліку.  Така  методологія  притаманна
               матеріалістичній філософії, яка стверджувала, що сутність людини

               соціальна.  М. Гайдеґґер  забрав  у  людини  право  бути  суб’єктом
               власної  духовної  діяльності.  Уважаємо,  що  це  хибний  підхід  до
               розуміння людини. Сутність людини слід визначати, по-перше, з її

               здатності бути суб’єктом духовної діяльності (про що говорив ще
               Плотин  [429,  с. 331]),  а  по-друге,  із  здатності  діяти  відповідно  до
               первоначал суспільного буття. Аналіз приводить М. Гайдеґґера до
               розуміння  внутрішнього  зв’язку  метафізики  й  антропології.

               Питання про сутність метафізики є питанням про сутність людини.
               Метафізика  як  антропологія  має  розкрити  сутність  людини  як
               тілесно-душевно-духовної  істоти  [608,  с.  120–121].  З’ясовуючи

               зв’язки  між  філософією  й  антропологією  в  контексті  роздумів
               М. Шелера,  М. Гайдеґґер  доходить  висновку,  що  метафізика  має
               визначити  місце  людини  у  світі.  Щоб  вирішити  цю  проблему,

               філософ  ставить  питання  про  сутність  людини  й  пов’язує  її  з
               конечністю (недосконалістю).


                                                             37
   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42