Page 35 - 6816

падіння та покинутість характеризують знеособлену суспільність,
наприклад, падіння філософ тлумачить як забуття істини
буття [611, с. 203] і зазначає, що воно веде до відчуженості,
спустошеності людини й марної праці [605, с. 178], а ми

доповнимо: падіння є й сьогодні вирішальною тенденцією життя.
Ці екзистенціали означають, що людина тікає від самої себе й
губить себе. «Суще якраз у своїй повсякденності загубило себе і

«живе» в падінні геть від себе…» [605, с. 179]. Екзистенціал
падіння в М. Гайдеґґера набуває ще й іншого значення «вміння-
бути-у-світі» [605, с. 179], але, на нашу думку, це звичайне
соціально-політичне пристосуванство, яке означає, що людина в її

повсякденному житті губить власну гідність, покликання, втікає від
своєї сутності – деградує. Уважаємо, що занурення в

повсякденність призводить до нездатності відчувати й бачити
різницю між існуванням і сутністю. Гайдеґґерове поняття «вміння-
бути-у-світі» описує несправжню форму існування людини, коли
вона стає залежною від середовища і схожою на інших. Цю рису

людини філософ називає серединністю, яка постає як певний тип
буття. «Ця посередність <…> слідкує за будь-яким виключенням.
Усяка перевага безшумно подавляється. Усе оригінальне тут же

згладжується як здавна відоме» [605, с. 127]. Орієнтація на
серединність (те, що визнається більшістю) виключає належне й
шляхетність. Посередність слідкує за тим, щоб усе було подібне
одне на одного, щоб не було нічого оригінального. Але

посередності цього замало. Її метою є «зрівняння усіх буттєвих
можливостей» [605, с. 127]. Орієнтуючись на серединність, людина
вбиває в собі здатність до духовного вдосконалення, стає такою як

усі – людиною маси. Для характеристики серединного існування
М. Гайдеґґер уводить поняття das Man, що описує несправжнє
існування людини в знеособленому світі, де все має анонімний
характер і панують гадки натовпу. Таку характеристику буття

філософ визначає як повсякденність. Припускаємо, що, з одного
боку, М. Гайдеґґер розумів негативи серединного існування, а з
іншого, – він, можливо, не бачив шляхів виходу з нього.

Справжню форму буття утворюють індивіди, що піднялися до
рівня самості – essentia. Такі екзистенціали, як прихильність,
розуміння, описують присутність людини в бутті з позитивного

боку. Серед них найважливіше місце належить турботі. Людина
мусить турбуватися не лише про сьогоденне, а й про майбутнє.

35