Page 371 - 6816

Під впливом молодіжної революції 1968 р. західні філософи,
соціологи і психологи занурюються в дослідження сенсу людського
й суспільного буття. Так, французький філософ Ж. Бодріяр
(1929–2007) у праці «Суспільство споживання» (1970) починає

аналізувати суспільні проблеми з очевидного, але заглиблюється в
те, що приховане. Філософ доходить висновку, що предметом
споживання стали не лише речі, послуги, статуси, престижі, але й

знаки. Споживання стало єдиним смислом життя, але щастя не
прийшло. На місце щастя прийшла втома [78, с. 230]. Ж. Бодріяр
виявив те, що було приховане. У суспільстві споживання все
перетворилося на псевдоподії, псевдоісторію та псевдокультуру.

Зло полягає не лише в тому, що людину зробили споживачем, але й
у тому, що дійсність трансформувалася в псевдореальність,

симулякр. Історичних подій не стало – усе стало повсякденністю. В
умовах суспільства споживання духовні потреби були витіснені
матеріальними, що об’єктивно призвело до зникнення
особистісного начала. У пізніших працях Ж. Бодріяр поглиблює

розуміння причин кризи західного суспільства. Незважаючи на
свою прихильність до постмодерної традиції, він змушений
визнати, що в суспільстві відбувається оргія матеріального.

Філософ розуміє, що ця оргія підійшла до закономірного кінця, а
тому ставить питання: а що буде після оргії? Смисл людського
буття давно зник, а людство рухається в порожнечу [79, с. 7, 12].
Ж. Бодріяр визнає, що фундаментальні філософські категорії:

належне, віра, знання, діяльність – деформовані, а насолода
перетворилася в акт комунікації [79, с. 68–69]. У результаті
людська думка стала немічною, а людство опинилося в пастці.

Ж. Бодріяр задається проблемою з’ясувати причини кризового
стану людського й суспільного буття й доходить висновку, що
однією з причин є абсолютизація матеріального. Зло починає
панувати тоді, коли втрачається рівновага між матеріальним й

духовним, що є наслідком втрати розуму [79, с. 158]. У цій ситуації
він намагається переосмислити роль і місце філософії в сучасному
світі і припускає, що це може бути не лише пізнання себе, а й

пізнання Іншого. Філософ висловлює думку, що людині, напевне,
не під силу нести відповідальність за власне Я. «Ніхто не
спроможний винести відповідальність за власне життя. Ця ідея,

одночасно і християнська, і сучасна, є марною й зухвалою. Більше
того, це утопія, яка не має підстав. Для її здійснення треба, щоб

371