Page 370 - 6816

А. Швейцер зробив фундаментальний висновок про пріоритет
духовного, а Е. Гуссерль про необхідність морального вдосконалення
людини: вона має стати суб’єктом власної внутрішньої діяльності.
У середині ХХ ст. формується теорія індустріального

суспільства. Французький філософ Ж. Еллюль (1912–1994) у праці
«Техніка, або виклик століття» (1954), досліджуючи природу
індустріального суспільства, зазначив: сподівання на те, що техніка

врівноважить, гармонізує та зробить життя людини щасливим і
безпроблемним, не виправдалися. Учений звертає увагу на те, що в
людини як ніколи спостерігається пробудження інстинктів,
і трактує це як протест проти технізації суспільства, що врешті-

решт веде до антисоціальних проявів [202, с. 53, 56].
Проблема людини й суспільства, їхнього духовного здоров’я

хвилюють й Е. Фромма. Філософ доповнив афоризм Ф. Ніцше про
смерть Бога метафорою «У ХХ столітті померла людина». Логіка
вельми прозора. Відсутність первоначал призвело до духовної
смерті самої людини, суспільство стало дегуманізованим –

знеособленим. Філософ критикує принцип економічного зростання
й досліджує його вплив на людину. Цей принцип породжує Homo
consumens (людину споживача) і суспільство споживання. Людина

стає внутрішньо пасивною, з’являється нудьга, синдром
відчуження. Така духовна порожнеча приводить до виникнення
індустрії розваг, змістом життя стає гедоністичне переживання Як
реакція на такий стан з’являється потреба в упевненості [596,

с. 144–152], що породжує необхідність в абсолютах. Проте
суспільство споживання не може запропонувати людині справжніх
ідеалів (бо воно їх не має), тому пропонує ерзац-абсолюти:

релігійні секти, систему розваг та ін. Е. Фромм розуміє, що людина
опинилася в глухому куті, а тому змушений звернутися до
світоглядної проблематики. Учений реабілітує поняття інтересу й
доводить, що людина має відродити в собі інтерес до суспільного

буття, для того щоб бути в його середині. Інтерес, у розумінні
філософа, – це установка та співвіднесеність зі світом,
зацікавленість до всього живого, що породжує в людині співчуття,

співпереживання, відповідальність і любов до світу, сприяє виходу
людини за межі власного его. Е. Фромм трактує цей шлях виходу з
кризи як трансцендентність [596, с. 179–183] і доводить, що

запропоноване трактування трансцендентного не суперечить
релігійному розумінню.

370