Page 366 - 6816
P. 366

зазначується  система  нимродизму»  [621,  с. 110].  Справді,
            українська історія дає достатньо прикладів боротьби нимродів між
            собою,  починаючи  з  княжих  часів  до  сучасності.  Із  загальною
            оцінкою  Єпископом  всесвітньої  й  української  історії  слід

            погодитися, але конкретно-історична та політична заслуговують на
            подальші дослідження й уточнення. Г. Хомишин слушно відмітив,
            що в українській політиці на той час бракувало мудрих політиків

            [621,  с. 123].  Нимрод  у  сучасному  розумінні  –  це  посередня
            людина,  яка  не  здатна  мислити  й  діяти  з  позиції  суспільства  й
            держави.  Це  їхньою  діяльністю  створюється  знеособлене  буття  й
            знищується особистісне начало.

                  Ідея  знеособленого  й  особистісного  суспільства  знайшла
            розвиток  у  соціальній  метаантропології  С. Крилової.  На  основі

            власного методологічного підходу філософ виокремлює три стани
            суспільного  буття:  буденне,  граничне  і  метаграничне.  У  такій
            класифікації  суспільного  буття  є  сенс.  У  буденному  бутті
            суспільство  орієнтоване  на  матеріальні  потреби  (виживання,

            споживання, задоволення). У стані граничного буття в суспільстві
            спостерігаємо дві суперечливі тенденції. Перша орієнтує людину на
            реалізацію волі до влади, проте як друга – на пізнання і творчість. У

            результаті  взаємодії  цих  тенденцій  відбувається  розвиток
            суспільства.  У  метаграничному  бутті  суспільство  зберігає  все
            позитивне, що притаманне в буденному й граничному суспільствах
            й  актуалізує  потенціал  громадян  на  духовний  розвиток  [279,

            с. 65–66].  Осмислюючи  роздуми  С. Крилової,  зауважимо,  що,
            незважаючи на певні відмінності між буденним і граничним станом
            буття,  у  них  пріоритет  належить  знеособленій  людині.  Тому

            перший  і  другий  стани  мають  спільні  риси,  отож  їх  можна
            об’єднати поняттям «знеособлене суспільство».
                  Українські філософи, священики, письменники як у минулому,
            так  і  сьогодні  усвідомлювали  загальні  тенденції  розвитку

            європейської  і  української  історії  й  під  різними  поняттями
            виокремили дві форми буття людини – знеособлену і особистісну.
            Специфіка  української  історії  полягала  в  тому,  що  особистісне

            начало свідомо знищували політичні вороги України.









                                                         366
   361   362   363   364   365   366   367   368   369   370   371