Page 365 - 6816

мислитель розробляє конкордистську мораль, яка «одкидає всякі
заповіді-накази і дає тільки поради-правила. Якщо ти хочеш бути
здоровим, сильним, щасливим, то для цього тобі радиться робити
так і так» [105, с. 97]. Для подолання суперечностей і вад людської

природи В. Винниченко розробив тринадцять правил моралі.
Проаналізуємо деякі з них. У найголовнішому принципі йдеться про
ставлення людини до самої себе та інших людей: «Будь суцільним»

[105, с. 154]. Зміст цієї вимоги мислитель трактує на основі поняття
самовдосконалення, проте, на жаль, «не помічає» (як і Ж.-Ж. Руссо й
З. Бауман) чи «забуває», що ідея вдосконалення – це християнська
ідея. В. Винниченко розумів силу підсвідомого, але усвідомлював

роль і значення моралі, пріоритет духу та слова. Він бачив, що
людина часто стає на шлях самообману, а тому формулює принцип:

«Будь чесним із собою, себто виводь на поверхню свідомості кожну
підсвідому думку твою, кожне приховане почуття…» [105, с. 161].
Підкреслення необхідності усвідомлювати власні емоції, почуття,
спонукання до діяльності свідчить про установку на вдосконалення.

Для подолання суперечливості людського буття В. Винниченко
формулює принцип: «Будь погодженим у слові й ділі, себто що
визнаєш на словах, те виконуй на ділі» [105, с. 162]. Акцент на слові

свідчить про те, що мислитель повертається до християнських ідей.
Отже, спосіб життя людини стає у В. Винниченка-мислителя
критерієм конкордизму, суцільності-гармонійності. Незважаючи на
те, що письменник у своєму трактаті критикував релігію, він

послуговувався християнськими поняттями, тому об’єктивно
рухався в бік визнання християнських цінностей. З погляду
метафізичної теорії особистості зазначимо, що цілісною й чесною

перед собою може бути лише особистість, бо вона підноситься до
розуміння інтересу нації та механізмів його втілення в життя.
Прихована сутність суспільного буття залишалася
нез’ясованою й турбувала не лише філософів, письменників, але й

священиків. Єпископ Греко-католицької Церкви Г. Хомишин
(1867–1945), осмислюючи історію українського народу, намагався
дійти загальних причин її розвитку. Єпископ зрозумів, що ця

боротьба точиться між нимродами (бунтар, узурпатор, деспот,
тиран), які прагнуть влади виключно для себе, ігноруючи інтереси
суспільства, і тими, хто намагається діяти відповідно до Божих

законів й інтересів народу. Г. Хомишин писав: «Коли поглянемо в
історію українського народу, то в тій історії аж надто яскраво

365