Page 32 - 6816

Пошуки Ф. Ніцше первоначал буття спонукали М. Гайдеґґера
до роздумів: «Якщо метафізика є істина про суще загалом, то до
сущого загалом явно належить і людина» [609, с. 174]. У цій думці
філософ мислить із позиції: який тип людини є істиною сущого.

М. Гайдеґґер зрозумів, що антиієрархічні уявлення про людину, що
були започатковані в епоху Просвітництва та Великої французької
революції, себе вичерпали, а тому визнає необхідність ієрархічного

підходу Ф. Ніцше щодо розуміння духовної сутності людини та
його поняття Надлюдини. Це поняття у Ф. Ніцше означало, що саме
досконала людини здатна діяти відповідно до історичної
необхідності, а тому саме їй має належати пріоритет у суспільстві.

М. Гайдеґґер визнає доцільність такого підходу. «Ніцше поставив
основне питання сучасної епохи, запитуючи про Надлюдину. Він

побачив прихід часів, коли людина готується поширити її
панування на всій землі, і він запитував себе, чи достойна людина
такої місії й чи не має сама її сутність бути перетворена».
М. Гайдеґґер погоджується з відповіддю Ніцше: «Людина повинна

подолати себе, стати Надлюдиною» [613, с. 149]. Ф. Ніцше стояв
на позиції: філософ мусить бути відповідальним за реалізацію
основ суспільного буття, тому так суворо засуджував колег за зраду

своєму покликанню. Змістом його філософії є проблема повернення
у філософську й повсякденну свідомість ідеї духовної ієрархії та
розбудова на цій основі метафізики. Уважаємо, що метафізика
Ніцше завершує класичний період.

Намагаючись з’ясувати метафізичні основи суспільства,
німецький філософ і соціолог Г. Зіммель (1858–1918) дійшов
висновку: фундаментальною суперечністю суспільного буття й

історії є конфлікт між існуванням і належним, який від епохи до
епохи змінюється й набуває різного понятійного осмислення: в
античності він зосередився навколо ідеї буття; у християнстві – ідеї
Бога; в епоху Відродження центральне місце посідає природа, у

ХVII ст. увагу сконцентровано навколо законів природи; у Новий
час центральним поняттям стає духовне «я» людини, а буття постає
продуктом свідомої творчої діяльності «я». Так, людський дух стає

метафізичною основою світу. Критично оцінюючи еволюцію духу,
Г. Зіммель зауважує, що XIX ст. не змогло висунути більш
фундаментальної ідеї, а зосередило увагу на суспільстві як вищій

реальності; людину підпорядкували суспільству й стали розглядати
як фікцію. Осмислюючи ці роздуми з висоти поч. ХХI ст., варто

32