Page 361 - 6816

Намагаючись з’ясувати першооснови буття, М. Бердяєв
доходить висновку, що людина пішла шляхом підкорення світу, але
в цій боротьбі втратила свій образ і перетворилася на раба, тому
має обрати інший шлях. «Людина може піти шляхом

самопідкорення себе вищим божественним началам життя й на
цьому ґрунті зміцнити свою людську особистість і може підкорити
й поневолити себе іншим…» [57, с. 142]. Говорячи мовою

метафізики, зауважимо, що людина має добровільно
підпорядковувати своє життя першоосновам буття, відмовитися від
власного егоїзму й навчитися бути спонукуваною інтересами іншої
людини, суспільства й держави. Отож М. Бердяєв усвідомлював

наявність двох форм буття людини й суспільства.
Ідею двох форм індивідуального й суспільного буття

відображено у творчості російського філолога й філософа
М. Бахтіна (1895–1973). У незакінченій праці «До філософії
вчинку» (поч. 20-х рр. ХХ ст.) сформульована ідея двох світів, які
«абсолютно не сполучаються й не проникають один в один: світ

культури і світ життя …» [40, с. 82–83]. Протистояння двох світів
учений осмислює як протиборство вічної істини й дурної
тимчасовості людського буття і наголошує, що воно має практично-

ціннісне значення, оскільки реалізовується через вчинок [40, с. 89].
Для філософського обґрунтування своєї ідеї М. Бахтін
послуговується поняттям належного. Людина має відповідально
мислити й не відокремлювати себе від свого вчинку та його

результатів [40, с. 95], отож не має права відчужуватися від буття.
Поняття належного в М. Бахтіна пов’язане з поняттям особистості,
і поєднуються вони тоді, коли стають предметом осмислення.

Утверджувати свою єдність із буттям людина має саме тоді, коли
світ культури і світ життя не збігаються, тобто коли між ними є
фундаментальні суперечності. (Зрозуміло, що ці роздуми були зумовлені
російською соціально-політичною реальністю та власною долею). Світ

культури як змістовно-смислова частина буття має можливість
стати дійсністю лише через вчинок на основі усвідомлення
людиною своєї єдності з буттям. Логіка дослідження приводить

М. Бахтіна до виділення двох типів людини. Перший – велика
людина, яка усвідомлює себе як ціле, не відокремлює себе від
буття, – це особистість. Другий – маленька людина, яка не

виходить за межі приватного існування [40, с. 119]. Отож М. Бахтін
не лише виокремив дві форми буття людини й суспільства, але й

361