Page 360 - 6816

узагальнити на основі ідеї А. Августина про два гради. Філософ
визнає, що людина живе у двох світах: царстві необхідності та
царстві свободи, що породжує суперечності й боротьбу як на
індивідуальному, так і суспільному рівнях. Незважаючи на те, що

людина не може існувати без матеріальних благ, вона не має
ставати їхнім рабом, бо задоволення матеріальних потреб – це лише
засіб для досягнення духовного ідеалу [87, с. 128–129]. Отож

С. Булгаков виокремлював дві форми буття людини: одна
орієнтована на матеріальне, інша – на духовне.
Цікавими й конструктивними залишаються погляди
М. Бердяєва на зміст суспільного буття. Філософ чітко

усвідомлював, причину кризи буття – це діяльність посередньої
людини. «Історія створювалася для посередньої масової людини,

для колективу. Для неї, для цієї посередньої людини, людини
колективу, створювали державу, сім’ю, правові установи, школу,
побутовий устрій, навіть зовнішню організацію Церкви, до неї
пристосовували пізнання, мораль, релігійні догмати й культ. Вона,

ця посередня, масова людина, людина колективу, була господарем
історії, і вона завжди вимагала, щоб усе робилося для неї, щоб усі
зважали на неї, її рівень та інтереси» [49, с. 19]. Поділяючи ці

роздуми, стверджуємо, що посередня людина проігнорувала
потребу духовного вдосконалення й розіп’яла Христа як носія
особистісного начала. «Найприхильніші прибічники
позитивістської концепції історії знають, що після Христа вісь

світової історії змінила свій напрям, Христос став темою світової
історії» [59, с. 151–152]. Отож розвиток суспільства філософ
однозначно пов’язує з людськими якостями. Рефлексуючи щодо

поширених поглядів на розвиток історії, М. Бердяєв зауважує:
«Християнська історія, кажуть, не вдалася, християнство
не зреалізувалось в історії, але сама ця невдача, сама
нездійсненність християнства повчальна для розуміння релігійного

смислу історії, підтверджує істину християнських пророкувань»
[59, с. 152]. Продуктивним у цих роздумах є те, що філософ
аналізує буття в органічній єдності з проблемою особистості.

Християнство зрозуміло роль особистості. Постає питання: «А чи
усвідомила сучасна філософія місію особистості в суспільстві, а
точніше принцип духовної ієрархії»? З усією відповідальністю

стверджуємо: філософія ще й не поставила на порядок денний
проблему духовної ієрархії й проблему особистості.

360