Page 357 - 6816

У цій кризовій ситуації постмодерного суспільства очевидним
стає факт відсутності суб’єкта діяльності, який був би здатним
зробити світ кращим [36, с. 140]. (До подібного висновку доходить і
німецький соціолог У. Бек [42, с. 50]). Цей висновок змушує З. Баумана

звернутися до проблеми особистості й переосмислювати застарілі
уявлення. Філософ зафіксував прірву між тим, що усталилося в
науковій і суспільній свідомості (кожна людина особистість),

та фактичним рівнем розвитку людини. Ці відмінності вчений
висловлює у твердженнях «особистість dе jure» і «особистість dе
facto». На думку вченого, між цими рівнями прірва, яку не можна
подолати соціально-політичним і правовим шляхом, вона може

бути подолана лише індивідуальними зусиллями людини.
«Особистість dе facto» – це людська перспектива, до якої треба

залучати майбутню велику політику [36, с. 135]. Вчений окреслює
шляхи подолання прірви між дійсним рівнем соціально-
політичного, психологічного й духовного розвитку людини та її
призначенням. Один із механізмів він убачає в тому, що треба

допомагати людині стати свідомим громадянином, який би
відчував себе суб’єктом суспільного й державного життя.
«„Особистість de jure” не може стати „особистістю de facto”,

не перетворившись спочатку на громадянина» [36, с. 137]. Цими
роздумами вчений зафіксував, що проблема свідомого громадянина
існує не лише на пострадянському просторі, але й у сучасних
європейських державах. Модерна людина забула минулі

громадянські традиції (що пророче передбачав А. де Токвіль), а
подолання прірви між дійсним рівнем розвитку людини та її
призначенням є нагальною потребою сучасності.

Критичний аналіз приводить З. Баумана до висновку, що
проекти щасливого суспільства, які людство намагалося втілити в
життя протягом 200 років, виявилися нежиттєздатними. Це
стосується як збанкрутілого марксизму, так і лібералізму. «На

практиці виявилось, що будь-яка [нова] форма соціальної
організації приносить стільки ж нещасть, скільки й щастя, якщо не
більше» [36, с. 141]. У пошуках виходу з кризової ситуації

З. Бауман намагається знайти ідею, яка б накреслила вихід із цього
стану, і доходить до невтішного висновку, що чинні проекти не
викликають симпатій. Людство «мандрує» без будь-якого курсу й

не має уявлення про пункт призначення [36, с. 141]. Важко
не погодитися з цими висновками. Так, людство опинилося в стані

357