Page 354 - 6816

принципу володіти, а свобода в реалізації принципу бути;
усвідомлення того, що зло й руйнування є результатом
неправильного розвитку; всеосяжна любов до життя [595, с. 182–184].
Осмислюючи ці ознаки нової людини, зауважимо, що це

характеристики особистості й особистісного буття.
Досліджуючи риси нової людини, Е. Фромм водночас з’ясовує
якості майбутнього суспільства: поєднання всеосяжного

планування з децентралізацією, що означає відмову від економіки
вільного ринку; необмеженого його зростання; установлення норм
здорового споживання замість патологічного; створення таких умов
праці, коли основною мотивацією є не матеріальне збагачення, а

моральне задоволення; надання людині можливостей для проявів
ініціативи в громадському житті, а не у сфері бізнесу. Філософ

усвідомлює, що сьогодні розв’язання цих проблем є абсолютно
нереальним і сприймається, як утопія, але доводить, що це
можливо, якщо буде створено нову науку про суспільство.
Розвиток такої науки є необхідною умовою виживання людства, а її

метою має бути не панування над природою, а приборкання
ірраціональних соціальних сил та інститутів [595, с. 185–187].
Варто погодитися з цими роздумами, але їх слід поглибити.

Відмова від суспільства, заснованого на принципах мати й
володіти, і розбудова суспільства, заснованого на принципі бути,
безумовно, потребуватиме активної участі філософів. Метою нової
науки про людину й суспільство мусить бути приборкання

ірраціональної психічної енергії посередньої людини, яка заради
задоволення егоїстичних потреб руйнує світ.
Підсумовуючи погляди Е. Фромма на людину й суспільство

індустріальної епохи, зазначимо, що філософ виділив дві форми
індивідуального й суспільного буття: мати й бути. Мати – це форма
буття, що ґрунтується на пріоритеті матеріального, а бути – на
пріоритеті духовного. На жаль, ознаки двох форм буття в Е. Фромма

мають екзистенційний, а не есенційний зміст. Персоніфікацією
понять бути і мати в Е. Фромма є Христос і Сатана.
Суттєвий внесок у розуміння причин кризи суспільного буття

здійснив Римський Папа Іван-Павло II. Понтифік зафіксував
парадокс: людина потерпає від продуктів власної діяльності.
«Людині постійно загрожує те, що є її власним твором, результатом

праці рук її, одночасно ж – і то ще більше – праці її ума, прагнень її
волі» [204, с. 32]. Людський розум, а точніше здоровий глузд,

354