Page 353 - 6816

зробити висновок, що в системі «людина – суспільство»
конститутивним елементом є інтелектуально-психологічні якості
людини. Якщо в людини немає належних світоглядних засад, то це
сприятиме відтворенню нездорового суспільства [598, с. 297].

Уважаємо, що поняття «соціальний характер» є плідним. Воно
вміщує в себе систему «поглядів і дій, якої дотримується певна
група людей і яка є схемою орієнтації для індивіда та об’єктом його

поклоніння» [595, с. 147]. Отже, Е. Фромм усвідомлює, що
соціально-економічна структура суспільства, соціальні й духовні
якості людини та релігійна структура органічно пов’язані. З чого
тоді розпочинати процес удосконалення людини й реформування

суспільства? Для вирішення цієї проблеми проблем Е. Фромм
звертається до духовного досвіду філософа, протестантського

теолога А. Швейцера, який доводив, що без нової віри відродження
суспільства не відбудеться. Е. Фромм під впливом А. Швейцера
пише: «Єдиний гідний спосіб життя – це діяльність; причому
активна діяльність, спрямована на віддачу й піклування про

ближніх» [595, с. 175].
Е. Фромм випередив час. Він задає запитання, яке й сьогодні ще
не стало предметом осмислення інтелектуалів і політичної еліти: «Чи

можливе взагалі вдосконалення людини і якщо можливе, то в який
спосіб»? Філософ уважає, що це можливо через страждання й
усвідомлення причини цих страждань; усвідомлення того, що вихід із
цих страждань можливий лише через зміну способу життя та

формування нових норм життя [595, с. 180]. Ці роздуми філософ
порівнює з Чотирма Шляхетними Істинами вчення Будди та вважає,
що між ними є подібність. Е. Фромм усвідомив, що не може бути

розвитку без страждань. Отже, мусимо зробити висновок, що
страждання – це об’єктивна закономірність людського буття.
Суттєвим досягненням Е. Фромма є також те, що він
першооснови буття майбутнього суспільства поєднує з людськими

якостями. Перелічимо якості нової людини: готовність відмовитися
від принципу володіти й визнати принцип бути; розуміння того, що
ніхто й ніщо не може надати людині смислу життя, окрім неї самої;

радість від служіння людям, а не від власності й влади над людьми,
священним є життя, а не власність і влада; здатність любити
в поєднанні з критичним мисленням; усвідомлення об’єктивності

обмежень; відчуття своєї єдності з життям і відмова від підкорення та
експлуатації природи; свобода, але не як свавілля в реалізації

353