Page 352 - 6816

філософа до висновку, що володіння – це шлях у небуття
[595, с. 101]. Незважаючи на те, що мати й володіти як
«першооснови» індустріального суспільства довели людство до
антрополого-глобальної катастрофи, принцип бути не знищений.

Філософ розуміє, що володіння має різний зміст, а тому вводить
поняття «екзистенційне володіння», яке трактує як здоров’я,
мінімум матеріальних благ, що забезпечують нормальний розвиток

людини. Екцистенційне володіння не вступає в конфлікт із буттям
[595, с. 98].
Зміст поняття «буття» Е. Фромм трактує через внутрішню
активність людини й конкретизує через поняття «незалежність»,

«свобода», «критичний розум» [595, с. 100]. Бути – це означає
розвивати свої здібності, виходити за межі свого «Я». Буття

починається з того моменту, коли людина відмовляється
від принципу володіння, і тоді воно постає як процес
становлення внутрішньої діяльності й свободи, людина стає
суб’єктом цілісної діяльності. Е. Фромм формулює принцип єдності

між «Я» і діяльністю: «Моя активність є проявом моїх потенцій
<…> я і моя діяльність єдині» [595, с. 103]. Зауважимо, що цей
принцип не новий, його відкрило християнство: «За плодами їхніми

пізнаєте їх», але посередня людина його не визнає, а тому він був
«забутий». Спираючись на М. Екгарта, Е. Фромм визначає буття як
«зривання масок» [595, с. 109]. Справді, буття протистоїть
видимості, воно ігнорує все зовнішнє, несправжнє, оскільки

орієнтоване на внутрішнє вдосконалення.
Е. Фромм порушив питання, яке сучасна філософія залишає
поза увагою. Він усвідомив, що «первоначала» індустріального

суспільства формують «соціальний характер» (соціальні якості)
членів суспільства [595, с. 82]. Під соціальним характером філософ
розуміє взаємозв’язок між соціально-психологічними якостями
людини та соціально-економічною структурою суспільства

[595, с. 145], які ніколи не бувають статичними. Е. Фромм критикує
як обмеженість марксистських філософів, які не визнавали цього
діалектичного взаємозв’язку і стверджували, що треба спочатку

радикально змінити соціальну систему, а людина зміниться
автоматично, так і протилежну позицію, яка вважала, що треба
змінити природу людини, а потім будувати нове суспільство

[595, с. 146]. Як бачимо, філософ мислив на основі принципу
ізоморфізму. Усвідомлення цього принципу дозволило Е. Фромму

352