Page 350 - 6816

західного способу життя. У центрі уваги опиняються сфери
суспільної свідомості, моралі й культури. Учений змушений
визнати, що культурні можливості епохи модерну вичерпалися,
оскільки вичерпалося емоційно-чуттєве й моральне підґрунтя

капіталізму, у ролі якого постає гедонізм як ідея насолоди від життя.
(Зауважимо, що ці висновки Д. Белла з деяким запізненням підтвердили
висновки П. Сорокіна про вичерпаність суспільства, розбудованого на
чуттєвій культурі). Намагаючись з’ясувати, чим викликана ця криза,
учений визнає, що її причинами є ліберальна філософія та ідеологія,

яка розглядає окремого індивіда первинним і єдиним суб’єктом
буття, якому суспільство має забезпечувати свободу реалізації його
приватних цілей. Учений зауважує, що такий спосіб життя
призводить до марнотратства природних ресурсів [45, с. 265–267].

Аналіз приводить до висновку, що західна людина втратила
здатність до жертовності заради інтересів суспільства, а загалом

бракує відповідної філософії. Це була, можливо, перша критика на
адресу західної філософії. Під впливом подій молодіжної революції
1968 р. Д. Белл змушений визнати, що західне суспільство
опинилося в стані духовної кризи: не має проекту майбутнього,

відбувається розпад людського «Я» [45, с. 273].
Англійський економіст Е. Шумахер (1811–1977) у праці «Мале
прекрасне. Економіка, у якій люди мають значення» обґрунтовує

необхідність докорінних змін людського буття на основі двох
беззаперечних фактів: постіндустріальне суспільство відтворює
хвору людину; а тому катастрофа неминуча, якщо не буде змінено
соціально-політичну систему [656].

Доволі цілісно дослідив епохи модерну й постмодерну
німецько-американський філософ і психолог Е. Фромм.
Намагаючись з’ясувати першооснови індустріальної епохи, учений

у праці «Мати чи бути?» (1976) висновує, що суспільна свідомість
жила ілюзіями необмеженого прогресу, сподіваннями перемоги над
природою – всеосяжного щастя [595, с. 13]. Треба визнати, що
філософи доклали чимало зусиль до формування цих ілюзій.

Логічний аналіз приводить ученого до висновку, що орієнтація на
щастя, задоволення та зростання добробуту є хибним напрямом

розвитку. Це призвело до того, що економічну діяльність стали
здійснювати поза межами етики й цінностей людського буття [595,
с. 18–19]. Е. Фромм погоджується з висновками діячів Римського
клубу щодо можливості екологічної катастрофи, а також із тим, що

350