Page 348 - 6816

бажання маніпулювати й принижувати, визискувати й панувати над
іншими. Це все ознаки знеособленого суспільства. Натомість
особистість завжди поважає гідність іншої людини та її життєвий
вибір. На філософському рівні конфлікт між знеособленим і

особистісним І. Берлін висловив у твердженні: «Усі конфлікти і, як
наслідок, усі трагедії, відбуваються лише через зіткнення розуму з
ірраціональними чи недостатньо раціональними (незрілими

і нерозвинутими) елементами в житті – індивідуальними чи
суспільними…» [62, с. 90–91]. Філософ рефлексує над своїми
висновками і сподівається на те, що люди стануть раціональними і
зможуть подолати ці конфлікти. Гадаємо, що для розв’язання

зазначеного конфлікту треба шукати інші механізми. Недоліки
знеособленого суспільства можна подолати, якщо змінити

первоначала суспільного буття і за субстанцію буття визнати
особистість, а держава та громадянське суспільство мають бути
скеровані на приборкання індивідуального та колективного
несвідомого. Аби реалізувати цю мету, держава має право

використовувати примус для «раціоналізації ірраціональної
частини суспільства» [62, с. 87], оскільки людина, яка йде за
особистістю, засвоює її потенціал і набуває особистісних якостей.

У контексті ідей І. Берліна греко-французький філософ
К. Косторіадіс (1922–1997) для філософського розуміння людини й
суспільства залучає психоаналіз і на таких засадах намагається
сформувати цілісні уявлення про людину. Філософ прагне поєднати

в єдине ціле ниці та шляхетні вчинки людини [685, с. 179–208].
Осмислюючи роздуми Т. Адорно, К. Косторіадіса, І. Берліна,
Г. Маркузе, М. Фуко, зауважимо, що їхні погляди щодо пріоритету

підсвідомого над свідомим збігаються. Людина у ХХ ст. виявилася
нездатною подолати власне підсвідоме.
Молодіжну революцію 1968 р. і заснування Римського клубу
можна вважати переломним моментом в історії західного

суспільства й філософської думки. З’являються праці Д. Белла,
Г. Маркузе, Е. Фромма, Е. Шумахера, у яких розпочинається новий
виток критичного осмислення проблем західного суспільства.

Стають очевидними негативні результати розвитку європейського
суспільства, що змушувало поставити проблему щодо зміни
напряму його розвитку. Одним із перших, хто заговорив про

необхідність переосмислення парадигми буття й людських якостей,
був засновник Римського клубу А. Печчеї (1908–1984). Фундатор

348