Page 345 - 6816

[388, с. 56–63]. Розмірковуючи про тактику такої революції,
Е. Муньє доводить, що вона має орієнтуватися на формування
особистісного начала в громадських організаціях [388, с. 408],
тобто персоналістична революція не має нічого спільного з

насильством. Під особистісним суспільством філософ розумів
суспільство, у якому реалізовується пріоритет особистості над
матеріальними потребами [387, с. 269]. Ідеалом особистісного

суспільства має бути «простота життя», а основною потребою
людини – творчість [388, с. 143].
Підсумовуючи філософські погляди Е. Муньє, зауважимо, що
формування особистості є результатом боротьби двох протилежних

тенденцій: персоналістичної і деперсоналістичної. Спеціально
підкреслимо, що знеособлена тенденція спрямована проти самого

життя, тобто має некрофільський характер. Говорячи про
знеособлений характер взаємодії людини зі світом в умовах
модерного й постмодерного буття, слід мати на увазі, що за
висновками філософа будь-яка деперсоналістична тенденція є

реальною загрозою існування світу. Усі досягнення людства
філософ пов’язав із діяльністю особистостей. Отож людина
й суспільне буття – це арена боротьби двох протилежних

тенденцій: персоналістичної й деперсоналістичної.
Екзистенційна філософія в особах М. Гайдеґґера, А. Камю,
Ж.-П. Сартра, К. Ясперса визнає процес деградації людського
суспільства. З цього приводу А. Камю в образній формі висловився,

що нащадки Каїна не просто панують, а все більше торжествують
[232, с. 143].
Суттєвий внесок в осмислення проблем західного суспільства

зробили представники Франкфуртської школи: Т. Адорно,
М. Горкгаймер, Г. Маркузе. Так, аналізуючи філософську традицію
Нового часу, М. Горкгаймер зауважував, що вона була побудована
на «спекулятивних припущеннях» [145, с. 40]: принцип

демократичної більшості став еквівалентом розуму. Філософ піддає
критиці демократичний принцип і вбачає в ньому засіб, за
допомогою якого більшість ставить свій здоровий глузд вище за

абсолютні цінності людського буття. «Пересічна людина часто
добачає в принципі більшості не тільки ерзац об’єктивного розуму,
а навіть поступ щодо нього <…> для громадськості рішення

більшості, здається, цінніші, ніж інституції так званого вищого
розуму» [145, с. 40]. На думку філософа, ідея демократичної

345