Page 346 - 6816
P. 346

більшості  виявилася  відірваною  від  раціональних  основ  буття  й
            постала  в  «цілковито  ірраціональному  аспекті»  [145,  с. 42].
            Досліджуючи             тенденції        розвитку         філософських,           етичних,
            політичних концепцій, М. Горкгаймер доходить висновку, що вони

            з  часом  перетворюються  на  міфи:  «Усяка  філософська,  етична  й
            політична  ідея  має  тенденцію  ставати  ядром  нової  міфології…»
            [145,  c. 42].  У  цьому  висновку  доволі  чітко  сформульовано

            філософську закономірність виникнення ідеологічних міфів, а отже,
            і  основного  антропологічного  концепту  Нового  часу:  «Кожна
            людина – особистість». Морально-політичну вимогу рівності епоха
            модерну  сприйняла  спрощено,  що  було  емоційною  реакцією

            філософів на принцип духовної ієрархії. Цей підхід набув з часом
            гуманістичного  обґрунтування:  мовляв,  не  можна  відмовляти

            людині бути особистістю.
                  Осмислюючи             загальні        тенденції        розвитку         людського
            суспільства,  Г. Маркузе    в  дусі  ідей  П. Сорокіна  висновує,  що  і
            капіталізм, і соціалізм мають деструктивні характеристики, тобто є

            формами знеособленого суспільства [364, с. 104].
                  Т. Адорно приєднується до психоаналітичних теорій і поглядів
            Г. Маркузе,  вважаючи,  що  основною  тенденцію  розвитку

            суспільства  є  подолання  інстинктів,  що  має  привести  до  більш
            раціонально  організованого  життя  [9,  с. 155–156].  Сучасний  стан
            розвитку  людства  –  антрополого-глобальна  катастрофа  –  вимагає,
            щоб  гуманітарії  запропонували  засоби  подолання  інстинктів,  які

            керують здоровим глуздом. У ХIХ ст. це зробили І. Кант і Ґ. Геґель,
            довівши необхідність морального закону та пріоритету розуму над
            здоровим  глуздом.  Класики  німецького  ідеалізму  відстоювали

            позицію,  що  суспільне  життя  й  історія  мають  бути  втіленням
            розуму,  але  треба  визнати,  що  історія  поки  що  є  продуктом
            здорового          глузду.        Чистий         розум         і     здоровий         глузд
            (інструментальний  розум)  боролися  й  борються  між  собою  за

            пріоритетний вплив на людину.
                  Аналізуючи  спонукання  людини  до  життєдіяльності  в  ракурсі
            суспільного  розвитку,  Т. Адорно  висновує,  що,  на  жаль,

            «суспільства  не підпорядковуються  законам  розуму»  [9,  с. 158].
            Виникає питання: чому? Метафізична теорія особистості наближає
            нас  до  відповіді:  розум  не  зміг  сам  себе  вберегти,  захистися  від

            здорового  глузду,  бо  пріоритет  у  суспільстві  належить
            не особистості, а посередній людині.


                                                         346
   341   342   343   344   345   346   347   348   349   350   351