Page 343 - 6816

М. Бубер назвав «des Zwischen», а Л. Фоєрбах «Я й Ти є Бог»
[574, с. 203]. З погляду традиції, представленої К. Гельвецієм,
Ґ. Геґелем, Ж.-Ж. Руссо, К. Марксом, сфера «Між» – це ніщо інше,
як форми буття, за допомогою яких людина долає відчуження від

іншої людини, сфери управління виробничими та суспільними
процесами. Ситуація «Між» є носієм сутності міжособистісної
взаємодії, яка створює умови для конструктивного діалогу між

людьми. З цим висновком треба погодитися. Отож М. Бубер
намагався вирішити проблему відчуження не в економічній чи
політичній площині, як це робили філософи-марксисти, а в площині
моральній і релігійній. Він стверджував, що філософія мусить

відштовхуватися саме від ситуації «людина з людиною». Різні
форми буття постають у М. Бубера під назвами органічні

й неорганічні. Органічні форми буття філософ пов’язав із
діяльністю особистостей, виникненням духу й подоланням
відчуження.
М. Еліаде, досліджуючи проблему священного й світського в

первісних суспільствах, дійшов висновку, що ця дихотомія зберігає
свою актуальність. «Незалежно від історичного контексту, у якому
перебуває homo religiosus, він завжди вірить, що існує Абсолютна

Реальність, священне <…>, що життя має священні витоки…»
[659, c. 350–351]. Дослідження еволюції первоначал буття
(див. підрозд. 1.1) доводить, що вони дійсно потрібні. Первоначала
пройшли шлях від абстрактних і релігійних істин до ідеї досконалої

людини – особистості. Суспільство розвивається, якщо має
первоначала й суб’єктів діяльності, здатних бути їх взірцем.
Священне й світське, на думку М. Еліаде, – це дві форми буття,

що свідчать про різне ставлення людини до світу, й до себе зокрема.
Первісна людина жила в освяченому просторі, модерна й постмодерна
живуть у неосвяченому. Освяченість простору М. Еліаде пов’язує з
Центром, який є первоначалом, а його відсутність веде до хаосу. На

основі цих висновків філософ фіксує відмінності між релігійною
людиною й нерелігійною: «Інакше кажучи, релігійна людина може
жити лише в священному Світі, оскільки лише такий Світ бере участь

у бутті, тобто існує реально», і далі конкретизує: «Релігійна людина
жадає буття. Жах перед Хаосом, що оточує її світ, відповідає жахові
перед небуттям» [659, с. 282].

Для релігійної людини не лише простір поділявся на освячений
і неосвячений, але й час був поділений на сакральний і звичайний.

343