Page 344 - 6816

Сакральний час мав характер кола [659, с. 284], що робило людину
сучасником божественних діянь, наближало до сакральних подій.
Бути присутнім під час сакральних подій означало бути свідком
втаємниченого первоначала. Осмислюючи витоки двох форм буття

людини, М. Еліаде писав: «Ностальгія за Началом є ностальгія
релігійна. Людина бажає виявити активну присутність богів, вона
прагне також жити у свіжому, чистому й «сильному» Світі, у

такому, яким він вийшов з рук Творця. Саме ця ностальгія
за досконалістю начал і пояснює значною мірою періодичне
повернення» релігійних свят [659, с. 295]. Для сакрального часу
й сакрального способу життя притаманна ідея «вічного

повернення». Згадаймо філософію Ф. Ніцше: він критикував
християнство, але підсвідомо тяжів до релігійного світосприйняття,

бо поділяв і розвивав ідею вічного повернення шляхетної людини
до влади. Узагальнюючи ці роздуми, зазначимо: у людини була і є
споконвічна ностальгія жити відповідно до первоначал.
Дві форми буття людини надалі були розвинуті у творчості

Е. Муньє. Філософ критикує сучасне йому суспільство за його
знеособленість і вважає, що людство охопив процес деградації [387,
с. 312]. Причини хаосу в суспільстві філософ пов’язує з хаосом у

головах людей, а відповідальність за це покладає на особистість,
тобто людину, яка усвідомила своє покликання. Універсальність як
ознаку особистості Е. Муньє переносить на суспільство [388, с. 87].
Отож філософ усвідомив органічний зв’язок між внутрішнім і

зовнішнім світом людини. Дослідження ролі та значення
особистості поступово приводить Е. Муньє до усвідомлення, що
особистість є субстанцією буття: «В основі нашого соціально-

людського ладу має бути особистість», яка є «абсолютним
началом» [388, с. 56]. Отже, основну тенденцію розвитку людської
спільноти філософ вбачав у реалізації ідеї особистості, оскільки
цінності людського буття рухаються в бік персоналізму. З цієї

позиції він критикував соціалізм і звертав увагу на те, що
суспільство не може брати на себе відповідальність за розвиток
людини, проте має утворювати умови для її вільного

самовиявлення.
Західні форми демократії Е. Муньє не задовольняють, оскільки
вони ігнорують роль і значення особистості, а тому висуває ідею

персоналістичної демократії, яку трактує як процес особистої
участі в суспільному житті, а також у персоналістичній революції

344