Page 342 - 6816

байдужа до інших і не бажає, щоб хтось цікавився нею. Людина
М. Гайдеґґера стає самістю не для інших, а для самої себе [84,
с. 263]. Для цієї людини не лише світ став чужим, але й вона сама
для себе втратила будь-які внутрішні сили до духовного

вдосконалення. Отож М. Бубер на основі аналізу філософії
С. К’єркегора та М. Гайдеґґера правильно усвідомив сутність
антропологічної проблеми: суспільні форми буття Нового часу не

надають людині смислу життя.
Досліджуючи проблему духовного, М. Бубер трактує дух як
здатність, в основі якої лежить відчуття причетності до світу та
єдності з ним [84, с. 291]. Це особлива сутність, що виникає лише

тоді, коли людина докладає зусиль, щоб перетворити соціальний
хаос в органічні форми суспільного буття. Через поєднання з цими

формами людина підноситься до єдності з людством і з духом.
Отож із роздумів М. Бубера випливає, що люди різняться між
собою не ставленням до речей, до виконання професійних
обов’язків і суспільних функцій, а відношенням до вічної таїни

людського буття, сутність якої з позиції релігії втілено в образі
Бога, а із філософської – у суспільних формах буття. Особистість
народжується саме тоді, коли людина свідомо й добровільно

поєднує власне життя з суспільством і починає опікуватися його
вдосконаленням. Саме в цьому процесі обопільного вдосконалення
народжується особистість і дух. Виходить, що людина стає
духовною, коли починає турбуватися про розвиток суспільних і

культурних форм свого буття. Пошуки органічних форм буття в
М. Бубера невід’ємні від бажання, висловити їх у філософському
понятті. «Тяга до форми невід’ємна від тяги до слова» [84, с. 291].

Ці вислови пропонуємо розуміти так: попередні суспільні форми
складалися стихійно, а нові форми життєдіяльності можуть
народитися лише як результат свідомих духовних зусиль людини
особистісного рівня розвитку.

Стан антропологічної кризи М. Бубер пов’язує з помилковою
дилемою між індивідуалізмом та колективізмом [84, с. 296], які
себе вичерпали й не відповідають сучасному етапові суспільного

розвитку. На його думку, фундаментальним фактом людської
екзистенції є ситуація «людини з людиною», яка отримала назву
«Між» (des Zwischen). Філософ уважає її першоджерелом буття,

істиною, у межах якої людина отримує можливість самореалізації.
Виникає філософська потреба з’ясувати зміст цієї сутності, яку

342