Page 340 - 6816

світових воєн. Під впливом цих подій учений порушує питання про
пошук досконалого суспільства [517, с. 32–35]. На думку
П. Сорокіна, процеси занепаду відбуваються як в умовах
капіталізму, так і соціалізму й доходить висновку, що вони

неспроможні задовольнити потреби людини в змістовному житті, а
з іншого боку, запозичують один в одного деякі досягнення для
власного розвитку. Найгірше, що у світі відбувається занепад

людини, виходять назовні її негативні якості: агресивність,
відчужене ставлення до життя взагалі – гігантська деморалізація
[517, с. 116–117, 212–214]. Отож філософ усвідомив хиби як
капіталізму, так і соціалізму.

П. Сорокін не обмежився аналізом і критикою капіталізму й
соціалізму, він шукає шлях до вдосконалення суспільства, а тому

звертається до любові й змушений визнати, що вона була
предметом уваги лише релігії, етики, але не науки [517, с. 243].
Досліджуючи феномен любові, соціолог доходить висновку, що
серед інших соціальних феноменів найбільш тривалими й

життєдайними є етико-релігійні структури: даосизм,
конфуціанство, індуїзм, буддизм, юдаїзм, християнство,
мусульманство. На основі цього аналізу учений робить висновок,

що любов є вищою формою людських відносин, джерелом
абсолютної енергії, що підживлює людину, а також формою
пізнання, завдяки якій людині відкривалися істини. З’ясувавши
роль і значення любові в життєдіяльності людини, учений

висновує, що перед людством постало завдання навчитися
ефективно використовувати цю енергію [517, с. 293–299].
Уважаємо, що предметом дослідження П. Сорокіна була

проблема: як знеособлену форму буття людини трансформувати в
особистісну. Для її вирішення учений звертається до феномену
любові й накреслює такі кроки: необхідно збільшити кількість
апостолів любові, тобто особистостей, здатних бути її уособленням,

творців любові серед філософів, учених, митців; навчити пересічну
людину продукувати любов; створити соціальні та культурні
інститути, які мають стати її продуцентами [517, с. 303–309].

Учений реалістично сприймає соціально-політичну та психологічну
ситуацію у світі. Він усвідомлює, що сучасні наука, філософія,
псевдорелігія, культура й ідеологія продукують не любов,

а ненависть і стверджує, що продукування любові – це не утопія,
а нагальна потреба. На жаль, ці роздуми П. Сорокіна ще не набули

340