Page 333 - 6816

механізмами філософ розуміє не правові механізми, а моральні
норми, носієм яких має бути еліта суспільства.
Ідея знеособленої й особистісної форми буття не пройшла повз
свідомість А. Августина. Свої уявлення про дві форми буття теолог

узагальнив у твердженнях: град земний і град Божий. У граді
земному люди живуть за законами плоті – знеособлена форма
буття, а в граді Божому за законами духу – особистісна форма

буття. «Утворились два різні й протилежні один щодо одного гради
тому, що одні стали жити за плоттю, а інші за духом <…> одні
живуть за людиною, а інші за Богом» [2, с. 9]. А. Августин зрозумів
причини, від яких залежить спосіб життя людини: вони

перебувають «у хибних догмах» [2, с. 353], в оманливих
установках. Особистісне буття філософ пов’язує з істиною: «Коли

людина живе за істиною, вона живе не сама по собі, а за Богом»
[2, с. 8]. У граді земному переважає несправедливість, натомість
у граді Божому люди живуть за законами любові до ближнього,
тому там панує справедливість. Град Божий і град земний – це дві

громади людей, які живуть за різними принципами. Одні живуть за
принципами розуму й істини, а інші – за природними принципами
[47, с. 89–90]. Осмислюючи ці роздуми, зазначимо, що град

земний – це життя з установками на себе, власну вигоду, тоді як у
граді Божому життя має здійснюватися на основі установок на іншу
людину, що у філософії отримало назву «буття-для-іншого».
Пріоритет у граді земному належить старозавітній людині, а в граді

Божому духовній, яка за допомогою свого розуму здатна керувати
власними потребами.
Ще під час народження демократичного суспільства в Європі

його критики побачили в ньому фундаментальні недоліки.
А. де Токвіль звернув увагу, що рівність у демократичному
суспільстві «прищеплює їм (громадянам. – В. С.) звичку
й схильність керуватися у своєму приватному житті лише власними

бажаннями» [550, с. 257]. Нівелювання духовних відмінностей
призводить до того, що людина стає нездатною сприймати складні
ідеї. «У політиці, так само як у філософії і в релігії, демократичне

суспільство полюбляє прості й загальні ідеї. Складні концепції його
не приваблюють, людям подобається відчувати себе великою
нацією, усі громадяни якої відповідають одній певній моделі й

керовані єдиною владою» [550, с. 258]. А. де Токвіль передбачив
проблеми, котрі постануть у демократичних суспільствах у ХХ ст.

333