Page 330 - 6816

відносинах із природою, але найголовніше те, що вичерпано
світоглядну парадигму буття. Трагізм ситуації полягає в тому, що
еліта цього не усвідомлює. Прозріння окремих філософів,
науковців, політиків, громадських діячів майже не впливають на

наукову й суспільну свідомість. Засновник Римського клубу
А. Печчеї ще в 1968 р. зробив висновок, що кількість і складність
проблем зростають, але в людській спільноті не вистачає

інтелектуального потенціалу для їх розв’язання. Цей висновок
свідчить, що процес духовної деградації людини дійшов
небезпечної межі. Факт кризи буття український філософ
С. Кримський сформулював як «абсолютну помилку», а С. Дацюк

назвав неадекватом. На жаль, філософи й інтелектуальна еліта до
сьогодні не відреагували належно, не сформулювали світоглядних

засад нової парадигми буття. Проект модерну самозруйнувався:
загального добробуту й щастя не сталося. Про необхідність зміни
парадигми розвитку сьогодні говорять не лише вчені (німецький
соціолог У. Бек [42, с. 52–57]), але й політики (А. Ґор [163]).

Пріоритет матеріального настільки охопив людство, що воно
нездатне вийти за його межі. Психологічна, інтелектуальна й
духовна енергія людини дотепер скерована на матеріальний

комфорт. Еліта, яка утворена посередньою людиною, діє під
впливом «раціональної поведінки»: обіцяє масам вигоди й
матеріальні блага й замовчує небезпеки. Засліплене людство
намагається вирішувати проблеми на основі науково-технічних

досягнень.
На рівні філософії суперечності суспільного буття вперше
зрозумів Парменід, сказавши, що є буття і небуття, проте критерії

розрізнення залишаються нез’ясованими. Уважаємо, що буття
пов’язане з ідеєю особистості, а небуття – з такими вадами людини,
як надмірне прагнення до тілесних насолод, матеріальної й будь-
якої іншої вигоди. Антагоністичні суперечності між знеособленим

та особистісним буттям доволі точно висловив один із творців
концепції постіндустріального суспільства американський
економіст Дж. Гелбрейт (1908–2006): «Багатьом людям завжди

здаватиметься, що краще мати справу з вимірюваним поступальним
рухом до хибних цілей, аніж з таким, що не піддається
вимірюванню й тому є сумнівним, поступальним рухом до

істинних цілей» [161, с. 473]. Учений чітко сформулював завдання

330