Page 332 - 6816

буття, – з іншого. (Зауважимо, що в «Державі» йдеться не про форми
суспільного буття, а про державний устрій, але суть справи не змінюється.
Ідея ізоморфізму в будь-якому випадку працює). Намагаючись
обґрунтувати зв’язок між рівнем розвитку здібностей еліти та
формами державного устрою, Платон устами Сократа розповідає

міф, на якому має ґрунтуватися державний устрій. Усі, хто живе в
державі, є братами, але бог створив усіх різними: тим, «хто здатний
правити, при народженні домішав золота, ось тому вони й

найвартісніші, а їхнім
помічникам – срібла, заліза ж і міді – рільникам і різним
ремісникам» [422, с. 104]. У цій думці важливі два аспекти.
Перший: міф у мислителя – це найвищий аргумент. Другий:

філософ піднімає зв’язок між здібностями державного діяча та
формами держаного устрою до рівня аксіоми, яку всі знають, але

чомусь ігнорують. Дійсно, цей висновок посередня людина ігнорує,
оскільки він розкриває її нездатність до державної діяльності, а
точніше, робить неможливим її пріоритетне становище в
суспільстві й державі. Вважаємо, що цей взаємозв’язок має

об’єктивний характер.
Незважаючи на недостатній історичний досвід, Платон
зрозумів, що держави, правителів яких спонукала вигода, були

приречені на загибель. Виходить, що ще 25 століть тому філософ
усвідомив безпосередній зв’язок між здібностями провідної верстви
суспільства та формами суспільного буття. Говорячи філософською
мовою, Платон сформулював онтологічний закон: пріоритет у

суспільстві має належати індивідам особистісного рівня розвитку.
Вважаємо, що Платон першим у світовій філософії поставив
питання про онтологічні основи суспільного буття. Роздумуючи

над можливостями розбудови держави, яка була б підпорядкована
онтологічним законам, Платон запевняє, що такий устрій
обов’язково існуватиме й керуватимуть ним філософи.
Давньогрецький філософ не просто розмірковував над

необхідністю впровадження в життя нових форм суспільного й
державного буття, але й намагався відшукати механізми розбудови

справедливого суспільства. Він сформулював принцип
персоніфікації: правитель держави мусить бути взірцем
справедливості й мудрості. Якщо правитель дотримуватиметься
норм справедливості, то цілком імовірно, що й громадяни охоче

почнуть їх дотримуватися [422, с. 197]. Звертаємо увагу, що під

332