Page 329 - 6816
P. 329

РОЗДІЛ 3

                          ЗМІНА ПАРАДИГМИ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ Й

                         СУСПІЛЬСТВА ЯК ВІДПОВІДЬ НА ГЛОБАЛЬНІ
                                                      ВИКЛИКИ


                     Людство  в  результаті  власного  непродуманого  розвитку  під
               впливом  пріоритету  матеріального  опинилося  перед  антрополого-
               глобальною катастрофою, що вимагає переосмислення первоначал
               суспільного  буття.  Фундаментальні  вади  суспільного  буття

               усвідомлювали  Платон,  християнські  мислителі,  європейські
               філософи  ХХ ст.  М. Гайдеґґер,  Е. Гуссерль,  А. Бергсон,  М. Бубер,
               П. Сорокін,  А. Дж. Тойнбі,  Е. Фромм,  А. Швейцер,  О. Шпенглер;

               українські         філософи           та      діячі      культури          Г. Сковорода,
               В. Винниченко,  М. Руденко  та  ін.  Ця  ситуація  змушує  сучасних
               зарубіжних          дослідників         З. Баумана,         Д. Белла,       Ж. Бодріяра,

               Дж. Букінгема  [85],  Дж. Даймонда,  М. Дилона,  Е. Макінтайра,
               Ч. Тейлора, Е. Тоффлера та ін. критично осмислювати попередні та
               сьогоденну кризову ситуацію. Як наслідок постало фундаментальне

               запитання:  «Чому  людські  спільноти,  а  точніше  їхні  еліти  були
               свідками  процесів  деградування,  але  не  знайшли  правильного
               рішення»? Намагаючись відповісти на це запитання, американський
               дослідник  Дж. Даймонд  виділив  такі  причини:  еліта  суспільств

               виявилася  нездатною  передбачити  проблеми;  не  бачила  проблему
               навіть  тоді,  коли  вона  виникла;  усвідомивши  проблему,  була
               нездатна  її  вирішити;  зазнавала  поразки  в процесі  розв’язання

               проблеми  [164,  с. 583–584],  проте  між  нинішньою  кризою  та
               попередніми  є  принципові  відмінності:  по-перше,  сьогоденна  має
               глобальний характер; по-друге, бракує стратегії розвитку людської
               спільноти;  по-третє,  відсутній  суб’єкт,  який  би  очолив  процес

               подолання  кризи.  Причини,  що  призводили  окремі  цивілізації  до
               загибелі, А. Дж. Тойнбі узагальнив у законі: цивілізації гинули тоді,
               коли  еліта  перероджувалась  у  внутрішній  пролетаріат  [548,  т. 1,

               с. 70–77].  Уважаємо,  що  цей  закон  має  не  лише  соціально-
               політичний,  але  й  філософсько-антропологічний  зміст:  людська
               спільнота  деградує,  якщо  пріоритет  у  суспільстві  переходить  до

               посередньої людини.
                     Сучасні  глобальні  проблеми  свідчать  про  те,  що  людство
               опинилося  в парадигмальній  кризі,  переступивши  межу  у


                                                            329
   324   325   326   327   328   329   330   331   332   333   334