Page 326 - 6816

й посередня людина є тим, що з неї зробив випадок її народження
або середовище, у якому вона виховувалася. На основі понятійного
апарату метафізики сутність залежної та посередньої людини
можна описати на основі понять «не-суще», «не-буття», «ніщо»,

тобто це людина, яка не спроможна до самосутнього існування.
Така інтерпретація ніщо збігається з його трактуванням в
християнстві як відсутності в людини християнських цінностей.

Специфіка Нового часу полягає в тому, що ніщо стало автономним
щодо буття. Так, посередня людина – це не істина буття, але й не
порожня нікчемність. Отож буття людини позначене трагічним
розколом між сущим і належним, існуванням і сутністю, чуттєвими

прагненнями й вимогами морального закону. Більшість людей
підкоряється потребам чуттєвості, а не вимогам розуму й моралі.

На противагу цим типам людини, особистість усвідомлює себе
через суспільно-значущу мету, якій присвячує своє життя. Мета, яку
обирає особистість, стає її долею. Особистість формує себе та своє
середовище. На відміну від посередньої людини, особистість здатна

до цілісної та свідомої діяльності. У розумінні загального вона
піднімається до усвідомлення ролі й значення відносин власності й
необхідності оволодіння системою загальних понять і категорій як

інтелектуальним інструментарієм для практичної діяльності.
Життєдіяльність особистості має тривимірний характер: вона
враховує минуле-сьогодення-майбутнє, взаємодіє з соціумом і будує
його на основі знань про тривимірність буття та структурність

соціуму. Духовним законом життя особистості є принцип noblisse
oblige (положення зобов’язує). Особистість усвідомлює первоначала
буття, діє відповідно до них і має в собі всі умови для свого

існування, що свідчить про те, що вона є субстанцією.
У генія всі аспекти сприйняття дійсності вписані в цілісність
«людина – світ». Геній є продуктом духовного самоусвідомлення й
самовдосконалення, а тому піднімається на найвищий рівень

розвитку, стає метафізичним абсолютом – єдністю сущого й
належного, відносного й абсолютного, природного й духовного.
Втрата ідеї особистості як первоначала суспільного буття в

модерну епоху дезорієнтувало й дезорганізувало людську
спільноту. Так виникли світоглядні передумови психічних
епідемій, екзистенційної порожнечі й антрополого-глобальної

катастрофи – реальних проявів апокаліпсису. Усвідомлення
необхідності обмеження природного начала в людині є вічною

326