Page 321 - 6816

випадках розум стає нездатним до самоконтролю й відбувається
добровільне падіння людини. Проблема гріхопадіння в християнстві
вилилася у вчення про спасіння як звільнення від влади гріха –
очищення. У Митрополита Іларіона (І. Огієнка) – це дістало назву

обоження. Християнство трактує гріх як відмову від потреби
рухатись до Бога. У метафізичній теорії особистості гріх – це відмова
від ідеї особистісного буття, через заперечення концепції чотирьох

ступенів духовного розвитку людини. Безумовно, така зрада веде до
зміни установок людини, відбувається її духовна деградація. Метою
філософської антропології є пізнання механізмів трансформації
знеособленого буття людини в особистісне, що в християнстві

отримало назву Одкровення. Отож ключ до пізнання світу полягає в
пізнанні не речей, а ступенів духовного розвитку людини – сутності

особистісного буття.
Особистість починається з питання: «Хто я?», тобто з рефлексії
над своїм актуальним духовним потенціалом, способом життя,
спонуканнями, зв’язками із соціальним середовищем та ставленням

до категоричного імперативу. Своїми духовними можливостями
особистість перевищує потенціал знеособленого суспільства.
Людина перед обличчям метафізичної теорії повинна визнати свою

тварність, але зрозуміти, що вона має здатність до духовного
вдосконалення. В ідеї особистості закладена можливість
досягнення досконалого буття. Життя людини має бути
цілеспрямованим (телеологічним) процесом, суттю якого є

розвиток особистісного начала в собі й суспільстві. Розвитку
особистісного начала має бути підпорядковане суспільне життя:
його соціально-економічний, політичний, правовий, культурний і

духовний складники.
Телеологічна детермінація має передувати онтологічній.
Примат телеології веде до того, що людина відмовляється від
пріоритету причинно-наслідкової детермінації. З цього приводу

Н. Гартман писав: «Адже цільовий зв’язок детермінує інакше, ніж
причинно-наслідковий; він заздалегідь установлює цілі, тобто
результати всіх процесів» [123, с. 240]. Таку інверсію цілей

посередній людині визнати важко, але вона мусить це зробити.
Осмислюючи цю інверсію, філософ вводить поняття
«телеологічний світогляд» і «телеологічна метафізика» [123,

с. 242]. Телеологічний світогляд, на думку Н. Гартмана, ґрунтується
на пріоритеті цінностей над онтологічними закономірностями.

321