Page 320 - 6816

сторін. Особистість – це земний абсолют, який не можна знищити.
Конкретна особистість може деградувати, тоді як абсолют є вічним.
Сучасним антигуманним тенденціям, що охопили суспільне буття,
може протистояти лише особистість.

Перехід від світоглядного закону «особистість – принцип
буття» до концепту «кожна людина – особистість» був
світоглядною контрреволюцією й привів до пріоритету

матеріального. Церкві не під силу самостійно реалізовувати
пріоритет духовного. Сьогодні пріоритет духовного в релігійній
сфері має бути доповнений пріоритетом у світській сфері на основі
закону «особистість – принцип буття».

Метафізика ґрунтується на принципі ієрархії, який веде думку
від умовної істини (що є істина?) до безумовної (хто є істина?).

Результатом метафізичних пошуків стало формування метафізичної
теорії особистості. Буття може забезпечити лише особистість, що
знайшло втілення у світоглядному законі: «Особистість – принцип
буття». Цей закон завершує безконечний ряд питань щодо сутності

людини й суспільства. Особистість є субстанцією буття, стоїть на
його вершині як безумовна істина.
Криза метафізики й суспільного буття мають одну причину –

ігнорування принципу духовної ієрархії: замість світоглядного закону
«особистість – принцип буття» запанувало ідеологічне гасло «кожна
людина – особистість». Світоглядний закон «особистість – принцип
буття» слід розглядати як втілення платонівської ідеї блага.

«Особистість – принцип буття» й «кожна людина – особистість» – це
два начала, між якими відбувається безперервна боротьба. Перший є
втіленням порядку, істинного буття, а другий – хаосу. Кожна людина

є учасником цієї боротьби, і філософи – насамперед. Стародавня
грецька філософія за начало визнала буття, схилившись до того, що
в суспільстві має панувати належне і пріоритет належати
особистостям. Орієнтація на належне є ознакою особистості, її

мислення й діяльності. Діяльність особистості має позачасову
характеристику, що усвідомлював і Платон, коли доводив вічне буття
ідей. На жаль, у житті це не стало дійсністю.

Суттєвим моментом філософської та християнської антропології
є проблема гріха. Так, ще Плотин уважав, що суттю гріха є
ігнорування вищих потреб душі й підкорення нижчому (тілесному)

началу. Платон, Плотин та християнські мислителі доводили, що
тілесність і чуттєвість – це ознаки нижчого світу, небуття. У таких

320