Page 316 - 6816

Перший. У контексті існування (еxistentia) мусить діяти
принцип: «кожна людина – особистість», тобто до кожного треба
ставитися як до особистості – усі люди єдиносущні. Якщо хтось
дозволить собі ставитися до Іншого не як до особистості, то

відразу деградує на нижчий ступінь розвитку, тобто в інтересах
самозбереження досягнутого ступеня розвитку людина не має
дозволяти собі знеособлено ставитися до Іншого. Що ми маємо на

увазі, коли стверджуємо: кожна людина – особистість? Люди рівні
у своїй гідності. Зазначену закономірність описав Плотин: «Якщо
благо [одиничної природи] є сутнє і є в сутньому, то воно є і в
кожній [одиничній істоті]» [429, с. 333]. Кожна людина має

потенціал до життя в суспільстві й удосконалення, але цей
потенціал може бути нерозвинутий, тобто ми говоримо про

потенційні можливості людини. Перший вимір життєдіяльності
людини можна назвати екзестенційним.
Другий. У контексті здатності до цілісної діяльності (essentia)
має діяти метафізичний закон: «Особистість – принцип буття»,

тобто людину треба оцінювати за актуальним рівнем її духовного
потенціалу. В ієрархічній системі координат людину слід цінувати
за її здібності, здатність бути суб’єктом цілісної діяльності. Саме

цю здатність бути суб’єктом цілісної діяльності покладено в основу
пропонованої теорії особистості. Заперечуючи принцип духовної
ієрархії та ієрархічний підхід до розуміння людини, філософія й
психологія створили умови для прийняття за особистостей тих, хто

зупинився у своєму розвиткові. Використовуючи ідеї «Символічної
антропології» Д. Наваррія [389], зазначимо, що особистість, як
символ буття, є наочним зв’язком між сущим і належним, доводить

пересічній людині, яким має бути гідне життя, дозволяє
наблизитися до розуміння первоначал буття. Особистість – це не
лише метафізична перспектива людини (Ф. Ніцше), але й нагальна
потреба виходу зі світоглядної кризи й антрополого-глобальної

катастрофи. Людина як істота, наділена розумом, у своїй
самореалізації проходить кілька ступенів розвитку. Кожен ступінь –
це необхідна форма буття, стадія реалізації людиною власної

сутності. Ця сталість досягається завдяки самосвідомості, а,
головне, завдяки спонуканням до діяльності. За допомогою тієї ж
самосвідомості людина здатна подолати наявний спосіб життя й

перейти на вищий. Отож особистість знімає негатив
безпосереднього існування залежної й посередньої людини. У

316