Page 316 - 6816
P. 316

Перший.  У контексті  існування  (еxistentia)  мусить  діяти
            принцип:  «кожна  людина  –  особистість»,  тобто  до  кожного  треба
            ставитися як до особистості – усі люди єдиносущні. Якщо хтось
            дозволить  собі  ставитися  до Іншого  не  як  до  особистості,  то

            відразу  деградує  на  нижчий  ступінь  розвитку,  тобто  в  інтересах
            самозбереження  досягнутого  ступеня  розвитку  людина  не  має
            дозволяти собі знеособлено ставитися до Іншого. Що ми маємо на

            увазі, коли стверджуємо: кожна людина – особистість? Люди рівні
            у своїй гідності.  Зазначену закономірність описав Плотин:  «Якщо
            благо  [одиничної  природи]  є  сутнє  і  є  в  сутньому,  то  воно  є  і  в
            кожній  [одиничній  істоті]»  [429,  с. 333].  Кожна  людина  має

            потенціал  до  життя  в  суспільстві  й  удосконалення,  але  цей
            потенціал  може  бути  нерозвинутий,  тобто  ми  говоримо  про

            потенційні  можливості  людини.  Перший  вимір  життєдіяльності
            людини можна назвати екзестенційним.
                  Другий.  У  контексті  здатності  до  цілісної  діяльності  (essentia)
            має  діяти  метафізичний  закон:  «Особистість  –  принцип  буття»,

            тобто людину треба оцінювати за актуальним рівнем її духовного
            потенціалу. В ієрархічній системі координат людину слід цінувати
            за  її  здібності,  здатність  бути  суб’єктом  цілісної  діяльності.  Саме

            цю здатність бути суб’єктом цілісної діяльності покладено в основу
            пропонованої  теорії  особистості.  Заперечуючи  принцип  духовної
            ієрархії  та  ієрархічний  підхід  до  розуміння  людини,  філософія  й
            психологія створили умови для прийняття за особистостей тих, хто

            зупинився у своєму розвиткові. Використовуючи ідеї «Символічної
            антропології»  Д. Наваррія  [389],  зазначимо,  що  особистість,  як
            символ буття, є наочним зв’язком між сущим і належним, доводить

            пересічній  людині,  яким  має  бути  гідне  життя,  дозволяє
            наблизитися  до розуміння  первоначал  буття.  Особистість  –  це  не
            лише метафізична перспектива людини (Ф. Ніцше), але й нагальна
            потреба  виходу  зі світоглядної  кризи  й  антрополого-глобальної

            катастрофи.  Людина  як  істота,  наділена  розумом,  у  своїй
            самореалізації проходить кілька ступенів розвитку. Кожен ступінь –
            це  необхідна  форма  буття,  стадія  реалізації  людиною  власної

            сутності.  Ця  сталість  досягається  завдяки  самосвідомості,  а,
            головне, завдяки спонуканням до діяльності. За допомогою тієї ж
            самосвідомості  людина  здатна  подолати  наявний  спосіб  життя  й

            перейти         на     вищий.         Отож        особистість         знімає       негатив
            безпосереднього  існування  залежної  й  посередньої  людини.  У


                                                         316
   311   312   313   314   315   316   317   318   319   320   321