Page 319 - 6816

свідомість і мозок людини здатні сприймати складну соціальну реальність.
Філософ доходить висновку, що мозок не кожної людини здатний до
розумного сприйняття реальності [708]. Отже, проблема ступенів духовного
розвитку людини має не лише інтелектуально-психологічний, але й
біологічний і нейропсихологічний аспекти).
Особистісне начало наявне у свідомості будь-якої людини,
завдяки чому вона має здатність до осмисленої діяльності, а,
найголовніше, має критерій для відповіді на вічні запитання: «Хто
Я? Хто є хто? Що є що»?, а Істину знаходить у собі. Особистість

стає критерієм не лише в плані сущого, але й у плані можливого й
належного, а тому є субстанцією буття, оскільки не потребує
додаткових умов свого існування, а, навпаки, створює їх для інших.

Внутрішні критерії особистості стосуються спонукань до
діяльності. У зовнішніх критеріях виділяємо ступінь відповідності
ідеалу, якість продуктів діяльності («За плодами їхніми пізнаєте

їх»), а також спосіб життя. Зазначимо, що й такий підхід не
охоплює цілком зміст метафізичної теорії особистості. Особистість
реалізовує себе в інших і проявляється в діяльності заради цілого –

це дійсне буття, яке є єдністю сутності й існування, досконалістю,
оскільки має в собі здатність до цілісної діяльності й бажання
передавати свою досконалість іншим. Особистість, знімаючи
негативності залежної й посередньої людини, постає живим

синтезом свободи, самосвідомості й необхідності, волі, рівності й
справедливості. Вона реалізує буття на загальному рівні, на рівні
належного, а тому її життєдіяльність є єдністю свідомості й буття.

Про себе особистість може з повним правом сказати: «Я є»!, тоді як
життя залежної й посередньої людини має пасивний характер. В
ідеї особистості, як первоначала, метафізика знаходить своє логічне
завершення. Філософи, які спеціалізуються у сфері метафізики,

вважають, що її предмет не фіксується чуттєвим досвідом,
натомість ідея особистості як досконалої людини фіксується
почуттями й осягається розумом, тобто загальне збігається з

конкретним. Особистість – це така остання реальність, яку людина
свідомо чи несвідомо прагне осягнути в процесі подолання свого
природного існування й пошуку істини. У контексті суспільного

буття вона є першою реальністю, оскільки утворює підстави буття.
Особистість – це максимально мислима людська сутність, яка від
епохи до епохи змінює свої соціально-психологічні ознаки, але за

суттю залишається незмінною. Особистість як метафізичне начало
життя дає можливість розкрити сутність буття та його окремих

319