Page 27 - 6816

відрізняє добро від зла. Утіленням морального закону у філософа є
обов’язок, який вимагає, щоб людина підпорядковувала йому
власну поведінку й навіть волю.
Людина живе в історичному часі, а тому виникає спокуса

стверджувати, що моральний закон залежить від часу. І. Кант
передбачав такий хід думок, що існування в часі введуть у
визначення буття, тому піднімає моральний закон до істини, що не

залежить від часу [236, с. 431]. На жаль, постмодерна філософія ці
попередження проігнорувала. Реалізація морального закону як
первоначала є практичною необхідною умовою суспільного буття,
що вимагає відповідності між волею індивіда та моральним законом.

Досягнення повної єдності між індивідуальною волею й моральним
законом можливе лише в безконечному поступі, і здійснити це

здатна особистість, яку філософ трактує в площині безсмертя
душі [236, c. 455]. І. Кант поєднує моральний закон з релігією,
доводить, що він має бути святим, і тлумачить його як Царство
Боже, коли людина й мораль перебувають у гармонії. Філософ

розуміє християнство не як сукупність теологічних догматів, а як
продукти чистого практичного розуму [236, с. 462]. Отож логіка
дослідження веде до того, що філософ змушений визнати:

моральний закон не суперечить релігії, а людина в процесі
дотримання Божих заповідей стає суб’єктом моральних відносин.
І. Кант зробив фундаментальний висновок, що первоначало має
належати не до природи та спекулятивного розуму, а до моралі.

Моральний закон як первоначало безконечно возвеличує людину,
доводить їй, що вона здатна вести життя, незалежне від своєї тварної
природи [236, с. 500]. Отже, за первоначало буття І. Кант приймає

моральний закон, а метафізику розглядав як засіб морального
вдосконалення людини. Метафізика Канта орієнтована на належне,
на те, якою має бути людина, незважаючи на будь-які обставини.
Метафізику Ґ. Геґеля слід сприймати як пошук первоначала.

Філософ ставить собі за мету відшукати «істину не тільки як
субстанцію, а і як суб’єкт» [129, с. 27], отже, первоначало – це не
що, а хто! На думку філософа, необхідність віднайти абсолют у

формі суб’єкта існувала давно, що знайшло втілення в різних
релігіях. «Потреба уявляти абсолют як суб’єкт виявляється в таких
твердженнях, як «Бог – це любов», або «моральний світовий лад»

[129, с. 30]. Ґ. Геґель послідовно доводить, що первоначалом є
суб’єкт, проте постає питання: який суб’єкт і з якими якостями?

27