Page 28 - 6816

Ґ. Геґель погоджується з Кантом, приймаючи моральну свідомість
«за остаточну мету світу» й «об’єктивну сутність» [129, с. 420,
421]. Моральну свідомість Ґ. Геґель узагальнює до поняття духу,
який, утверджуючи власну сутність, стає первоначалом буття. «Дух

у такий спосіб виражає, що йому править за обов’язок» [129,
с. 443]. Від теоретичних роздумів філософ переходить до
практичного трактування абсолютного духу й доводить, що він є

субстанцією громади, а тому є реальним Я і суб’єктом суспільного
буття [129, c. 516]. Дух у філософа постає первоначалом, який
стоїть над природою, зовнішніми обставинами, матеріальними
умовами буття, його втіленням є особистість, яка усвідомила

власну значущість, а тому здатна діяти відповідно до звичаїв свого
народу, інтересів суспільства й держави. «Дух усвідомлює свою

чисту особистість, а отже, всю духовну реальність, а вся
реальність – тільки духовна; світ у його очах цілковито становить
його волю, і ця воля – загальна воля. Крім того, ця воля – це не
пуста думка про волю, утверджена мовчазною згодою або згодою

обраних представників, а реальна загальна воля, воля всіх індивідів
як таких» [129, с. 402].
Завершальним етапом становлення абсолютного духу в Ґ. Геґеля

є історія. Мета історії – Одкровення, або філософською мовою
народження досконалої людини, яка б стала втіленням духу на
відповідному етапі розвитку суспільства, що знайшло відображення в
понятті «особистість». Дух в Особі Христа став особистістю на

початку I тисячоліття, а у філософії Ґ. Геґеля лише на початку ХIХ ст.
У першому випадку Христос змінив хід історії, проте в другому все
залишилося на папері. Отже, у Ґ. Геґеля первоначалом буття є

абсолютний дух, який знаходить втілення в особистості.
Ґ. Геґель на основі абсолютної ідеї відтворив прихований зміст
буття. За абсолютною ідеєю стоїть суб’єкт-особистість. У
особистості втілюється тотожність духу та природних потреб

людини, суб’єкта й об’єкта. Дух та особистість у філософії Ґ. Геґеля
є поняттями одного порядку і абсолютними рушіями буття, а
істинним буттям постає розум. На жаль, цей зв’язок особистості й

абсолютної ідеї залишився для майбутніх філософів незрозумілим.
Для цього є об’єктивні пояснення. В епоху Просвітництва та під
час Великої французької революції почалося заперечення ідеї

особистості. Ґ. Геґель не знайшов у житті реальну особистість, яка
була б втіленням розуму, а тому змушений був відірвати поняття

28