Page 301 - 6816

Аверроес [5, с. 507]; чуттєва – Альберт Великий [13, с. 57–60];
homo exterior – Еразм Роттердамський [662, с. 118–119]; паразит –
Ф. Ніцше [396, с. 192–193]; Антихрист – В. Соловйов [515];
холоп – В. Ленін [308, с. 39]; хам – В. Липинський [320],

Д. Мережковський [370]; ідіот – М. Шлемкевич [648, с. 91];
сатана – Н. Гартман [123, с. 373], Е. Фромм [595, с. 79]; людина
маси – Х. Ортега-і-Гассет [403]; порядна людина – М. Шлемкевич

[648, с. 65–70]; Das Man – М. Гайдеґґер; homo ludens – Й. Гейзінга
[133]; homo faber – Г. Арендт [23, с. 159–160, 234–240]; буття
для-себе – Ж.-П. Сартр [496, с. 131–173]; Тінь – К. Юнг [667,
с. 212]; репродуктивна – Е. Фромм [599, с. 83–90].

Спонуканням до діяльності в цього типу людини є економічна,
політична, правова, моральна, психологічна, світоглядна вигода.

Мислення двовимірне, людина здатна оперувати двома змінними
величинами, але підкорити свої природні потреби суспільно-
значущим цілям і власному духовному розвиткові неспроможна. І
перший, і другий типи здатні бути лише суб’єктами часткової

діяльності. Незважаючи на те, що життєві орієнтири людини
першого й другого ступенів розвитку недосконалі, у них є
потенційні можливості до духовного вдосконалення. Сутність

та існування в них не збігаються, як не співпадає актуальне та
потенційне життя.
Індивідів першого й другого ступенів розвитку ще
К. Тертулліан об’єднав однією назвою – старозавітна людина [541,

с. 228], сутність якої до цього часу не змінилася. Як на початку
християнства, так і на поч. ХХI ст. старозавітна людина переважно
орієнтується на тілесні потреби, а тому органічно нездатна бачити

перспективи, неспроможна до відповідальної діяльності. І. Кант,
осмислюючи сутність цих типів людини, писав: «Чуттєва природа
розумних істот взагалі – це існування їх, підкорене емпірично
зумовленим законам…» [236, с. 362].

Існує кілька різновидів посередньої людини. Так, Ґ. Геґель про
відмінності посередньої людини від залежної писав, що посередня
людина, порівнюючи себе із залежною (буття в-собі), надає сама

собі статус справжньої людини [129, с. 134], тобто особистості.
Інший різновид посередньої людини – це пан, «свідомість, що існує
для себе» [129, с. 141]. Ґ. Геґель виділив ще третю форму

посередньої людини – це «нещаслива, роздвоєна в собі свідомість»
[129, с. 153]. У людини з такою свідомістю немає гідності, вона

301