Page 305 - 6816
P. 305

й  об’єктивного.  Мета  особистості  й  генія  –  реалізувати  власний
               духовний  потенціал  в  інтересах  своєї  нації.  Особистість  і геній
               роблять  свою  свідомість  та  своє  життя  предметом  власної
               діяльності.  Вони  живуть  за  моральним  законом,  який,  за

               висновками  І. Канта,  визначає  людське  життя.  Моральний  закон
               «указує нам на чистий світ, який можна осягнути розумом, більше
               того, позитивно визначає цей світ і дозволяє нам дещо пізнати про

               нього, а саме деякий закон» [236, с. 362]. Якщо воля в залежної й
               посередньої  людини  зумовлена  силою  природних  почуттів
               і вигодою,  то  в  особистостей  і  геніїв  –  моральним  законом.
               Особистість  і  геній  досягають  у  дусі  своєї  сутності.  На

               філософському рівні це описав Ф. Шеллінг у філософії тотожності
               суб’єкта  та об’єкта.  В  особистості  природне  й  духовне

               примиряються у вищій тотожності. Але Ф. Шеллінг був не першим,
               хто  це  зрозумів.  З  цього  приводу  С. Булгаков  зазначив:
               «Християнство  однаково  далеке  і  від  матеріалізму,  і  від
               суб’єктивного ідеалізму, воно знімає протилежність плоті і духу у

               своєму вченні про людину як втілений дух, живу єдність обох» [88,
               с. 56]. Кожна людина у своєму житті вирішує проблему поєднання
               абсолютного  й  конкретного,  свободи  й  необхідності.  Залежна

               людина  робить  вибір  на користь  необхідності,  природи,  а
               особистості  й  генії  –  на  користь  абсолюту.  Посередня  людина,
               знаючи  про  проблему  добра  і  зла,  Христа  й  Антихриста,
               залишається на позиціях релятивізму. Про особливості появи геніїв

               Ф. Ніцше зауважив, що вони народжуються із суперечливих умов,
               під час викликів, перед якими опиняється людство [394, с. 212–214;
               395, с. 143].

                     Проаналізуємо,  як  по-різному  використовують  розум  залежна
               людина,        посередня         й     особистість.         Про       розум       залежної
               й посередньої  людини  Дж. Віко,  І. Кант  і  Ґ. Геґель  зауважили,  що
               це  здоровий  глузд.  Залежна  й  посередня  людина  послуговуються

               здоровим глуздом переважно для задоволення матеріальних потреб.
               Особистість  використовує  розум  для  того,  щоб  творити  добро
               для іншого.  Розум  в  особистості  й  генія  безпосередньо  впливає  й

               формує волю [236, с. 326, 339].
                     Виходячи  з  того,  що  людина  одночасно  живе  у  двох  світах  –
               видимому  й невидимому,  реальному  й  ідеальному,  природному  й

               духовному,  цілісна  теорія  особистості  має  охоплювати  обидві
               сторони  життя  людини.  Це  можливо,  якщо  аналізувати  людину  в


                                                            305
   300   301   302   303   304   305   306   307   308   309   310