Page 300 - 6816

М. Шлемкевич [648, с. 63]; буття в-собі – Ж.-П. Сартр [496,
c. 131–139]; одновимірна – Г. Маркузе [362]; рецептивна –
Е. Фромм [599, с. 66–67, 81]; дитина – К. Юнг [667, c. 63–70].
Незважаючи на різні назви за ними прихований один тип

людини, для якого характерна залежність від власних нерозвинутих
потреб. Спонуканням у цієї людини є тілесні потреби, а тому вона
перебуває під тиском природної необхідності й не знає, що таке

свобода вибору. Вибір, що не відповідає матеріальним потребам,
породжує стрес. Мислення має одновимірний характер: людина
здатна оперувати однією змінною величиною. Ґ. Геґель про
сутність залежної людини писав, що це «голе Я, – це задоволення»

[129, с. 73–74]. Цей тип людини у філософа постає під різними
поняттями: «одинична свідомість» [129, с. 80], раб [130, с. 104, 142,

431], природна свідомість [129, с. 86]. Така людина живе в межах
чуттєвого світу, а тому позбавлена свідомості власного Я.
Недоліком залежної людини є те, що їй легко нав’язати будь-які
думки. З цього приводу Ф. Ніцше зауважив: «За будь-яких

обставин дати їй те, що було б їй дуже приємним, або спершу вбити
їй в голову, що те чи інше було б їй дуже приємним, а тоді їй це
дати» [394, с. 329]. Що втлумачили в голову залежній і посередній

людині філософи й політики Нового часу? Ідею уявної духовної
рівності: «Кожна людина – особистість». Ф. Ніцше критикує тих
філософів, які спрощено розуміли людську сутність, називаючи їх
політичними й соціальними фантастами. До цих фантазерів він

відносив Ж.-Ж. Руссо й інших революціонерів. Спрощені уявлення
про людську сутність і будову суспільства призводять до
історичних катаклізмів. «На жаль, з історичного досвіду ми знаємо,

що кожен із таких переворотів по-новому пробуджує найдикіші
енергії у вигляді давно вже похованих жахіть…», – писав Ніцше
[394, с. 331]. Незважаючи на розвиток історії, цей тип людини не
зник. Уважаємо, що сутність цього типу людини відображає

поняття «залежність».
Другий ступінь духовного розвитку людини отримав такі назви:
посередня людина – Конфуцій [271, с. 107, 114], Платон [422,

с. 244], Сенека [499, с. 144], М. Кузанський [287, с. 261],
Ф. Шляєрмахер [650, с. 260], К. Леонтьєв [315, с. 157–159],
П. Сорокін [517, с. 455]; душевна – апостол Павло (1. Кор. 2:14),

Григорій Богослов [73, с. 198]; психіки – гностики [199; 200];
старозавітна людина – К. Тертулліан [541, с. 223, 228]; освічені –

300