Page 293 - 6816
P. 293
рівні особистості й генія, що зафіксував Й. Гете, вклавши такі слова
в уста Мефістофеля: «Я – тої сили часть, / Що робить лиш добро,
бажаючи лиш злого». Вважаємо, що заперечувати принципові
відмінності між сущим і належним – все одно, що заперечувати
розрив між існуванням і сутністю. По-друге, з позиції
А. Баумейстера, «Кантове розуміння моралі унеможливлює опис
розвитку й вдосконалення особистісного й суспільного буття (а
також історії людського роду взагалі) у вигляді наративу, цілісної
історії» [38, с. 363]. Конкретизуючи свою думку, філософ зауважує,
що Кантове розуміння моралі взагалі не передбачає шкалу
досконалостей. Гадаємо, що така критика не відповідає дійсності.
Як було доведено (див. підрозд. 2.3.3), І. Кант стояв на позиціях
принципу духовної ієрархії. Він виокремлював природну людину,
особистість і рівень святості, а досконалість уважав онтологічною
категорією. Отже, у Канта є рівні досконалості. Сходження за цими
рівнями – це сходження за рівнями досконалості.
Позитивним у дослідженні А. Баумейстера є висновок про те,
що людські практики передбачають шкалу досконалостей і вмінь
[38, с. 359]. Філософ дійшов висновку, що реалізація ідеї блага
потребує морально досконалої людини. Абсолютну значущість
особистості як первоначала буття філософ висловив у твердженні:
«Абсолютна цінність особистісного буття передує <…> уявленню
про благо» [38, с. 356]. Логічно продовжуючи роздуми
А. Баумейстера в контексті ідеї особистісного буття, зауважимо, що
особистість не лише передує, а має конституювати суспільне буття.
Заслуговують на увагу роздуми А. Баумейстера про проект
реабілітації телеології в практичній філософії. Людина й
суспільство мають стати предметом власної свідомої мети, але для
такої внутрішньої «автотелеології» філософи мають запропонувати
проект вдосконалення на основі з’ясування людської сутності.
У філософських роздумах А. Баумейстера щодо людської
сутності спостерігаємо деякі суперечності. По-перше, визнаючи
Тейлорову концепцію онтології людини, тобто ієрархічний підхід до
розуміння людської сутності, філософ водночас висловлює сумніви
щодо можливостей пізнання «людської природи» й навіть більше –
уважає їх несучасними [38, с. 372]. По-друге, на думку філософа,
«свобода й гідність особи онтологічно передують моральному
закону» [38, с. 373]. На ці твердження зауважимо, що свобода й
гідність є продуктом морального закону. Гідність – це складник
293