Page 288 - 6816

«життєсвіт» [372, с. 55]. Цей крок був потрібен для того, щоб
можна було аналізувати життєдіяльність окремої людини з
урахуванням її індивідуально-психологічних особливостей та
суспільних обставин. Незважаючи на такі запозичення, аналізувати

соціалістичну дійсність і радянську людину філософи не могли й
змушені були ставати на шлях езопової мови.
Осмислюючи концепцію людини Х. Ортеги-і-Гассета,

В. Табачковський зауважує, що вона, можливо, і небездоганна, бо
можна знайти контраргументи, але краще пильно роздивитися
навколо себе, а «потім так само уважно вдивитися в самого себе…»
[531, с. 8]. Філософ з певними сумнівами зауважує, що до рівня

шляхетної людини не здатна піднятися кожна людина, що навіть у
шляхетної людини можуть бути риси посередньої.

В. Табачковський приймає філософські погляди Х. Ортеги-і-
Гассета, але помітно, як важко входила у свідомість українських
філософів ідея ступенів духовного розвитку людини.
Філософсько-антропологічні роздуми В. Табачковського були

спричинені потребами дослідження людської сутності в контексті
становлення української державності. Філософ аналізує різні
прояви знеособленого буття у творчості М. Гоголя,

Ф. Достоєвського, Д. Мережковського, А. Платонова й доходить
висновку щодо сутності людини: «Це істота, наділена інтенсивною
й нестабільною афективністю, схильна до сп’яніння, екстазу,
насильства, любові; підвладна власним вимислам; істота, що знає

про смерть, але не може повірити в неї; істота, що народжує міф і
магію; істота, пройнята духами й божествами, ілюзіями й
химерами; відтак як суб’єктивна істота, чиї стосунки з об’єктивним

світом завше ненадійні, котра постійно помиляється й блукає, а у
своїй зарозумілості народжує безладдя» [530, с. 189]. Як бачимо,
характеристики Ноmo sapiens перенасичені негативними якостями.
Цей висновок засвідчує крах ідеалів Відродження й Просвітництва

щодо віри в безмежні позитивні можливості людського розуму
й гуманістичного облаштування світу. Урешті-решт
В. Табачковський висновує, що все нерозумне стало дійсністю й ми

маємо реальність: «Все дійсне нерозумне, все нерозумне дійсне»
[530, с. 190]. Доводячи це, філософ посилається на антрополого-
глобальну катастрофу, з чим ми абсолютно погоджуємося.

Підсумовуючи дослідження щодо причин знеособленого буття,
деструктивності людини та її поведінки, В. Табачковський

288