Page 292 - 6816

якою вона може стати за умов реалізації власного призначення;
3) є моральні принципи, що дозволяють здійснити цей перехід. У
цій ситуації А. Баумейстер не без підстав зауважує, що сучасна
філософія ігнорує потребу вдосконалення людини. Результатом

цього стало те, що у філософії запанували спрощені уявлення про
людину й моральні теорії [38, с. 291].
У контексті філософії Аристотеля А. Баумейстер виокремлює

«фактичне життя» й благе (добре) життя, а конкретна
життєдіяльність людини постає ареною боротьби між обов’язком і
щастям, між вищим благом і нижчим, благом-добром і добробутом
[38, с. 358]. Отже, філософ не обійшов увагою фундаментальну

філософську проблему: відносини між належним і сущим, але не
з’ясував, який тип людини є носієм цих ступенів буття. Постає

питання: як розуміти належне і суще. Це принципово різні рівні
життєдіяльності людини чи вони взаємопов’язані? Посилаючись на
Т. Аквінського, А. Баумейстер схиляється до того, що це «взаємно
пов’язані моменти буттєвого самоздійснення людини» [38, с. 360].

Частково можна погодитися з цим твердженням, проте на
знеособлених рівнях суще й належне – це антагоністи. Доказом
цього є психічні епідемії, війни, загроза антрополого-глобальної

катастрофи. Людина не здатна діяти з позиції належного навіть у
критичних ситуаціях, оскільки перебуває в залежності від свого
несвідомого. На особистісних рівнях суще й належне можуть
взаємодоповнюватися. Перехід з рівня сущого на рівень належного

в А. Баумейстера постає як буттєве явище, проте насправді це
внутрішня й зовнішня революція, що охоплює всі аспекти
людського життя і є універсальним законом духовного розвитку

людини. У поглядах на відносини між сущим і належним автор цих
рядків поділяє позицію І. Канта. На рівні сущого (існування)
людина перебуває в залежності від природних потреб, тоді як на
рівні належного це стан свободи. На мою думку, заперечуючи

відмінності між сущим і належним, А. Баумейстер, який на початку
монографії захищає метафізику, наприкінці свого дослідження
мимоволі переходить на позиції постмодерної філософії і не визнає

принципових відмінностей між сущим і належним.
А. Баумейстер критикує Кантову «теорію вдосконалення» на
основі таких положень. По-перше, у І. Канта зберігається

«радикальний розрив між сущим і належним, між чуттєвістю й
розумом…» [38, с. 362]. Дійсно, цей розрив часто наявний навіть на

292