Page 291 - 6816

людської суті взагалі» [245, с. 10], проте в умовах посттоталітарного
суспільства він був небезпечним філософським напрямом.
Досліджуючи антропологічну проблематику української
філософії, Л. Губерський погоджується з поглядами П. Могили на

сутність людини, яка може перебувати в трьох станах: тілесному,
душевному й духовному. Одна людина може жити в стані тілесного
існування (шукає задоволення й радощів для себе, віднімаючи їх в

інших), інша (душевна) орієнтується на свою вигоду, а духовна
підпорядковує своє життя потребам інших й суспільства.
Підсумовуючи свої роздуми, філософ висновує, що українська
філософія поєднала принцип антропоцентризму з принципом

персоналізму [155, с. 380–381].
Аналізуючи антропологічну ситуацію сучасного глобалізованого

світу, В. Кремень доходить висновку, що людина маси (натовпу,
безликого колективу) не йде «шляхом самотворення», не сягає рівня
особистості [278, с. 8]. Вихід із цієї кризової ситуації філософ убачає
в «переході до нової парадигми розвитку, коли не технології, не

економіка, а людина в її новій якості стане метою і смислом
прогресу» [278, с. 9]. Слід погодитися з цими роздумами В. Кременя,
що предметом філософської антропології має стати усвідомлення

людської сутності.
Підсумовуючи ситуацію, що утворилася навколо проблеми
особистості, Г. Балл підкреслює, що вважати кожну людину
особистістю – це скоріше метафора, і в теоретичних дискурсах

цього слід уникати [31, с. 192]. Цей висновок засвідчив, що
філософія та психологія потребують чітких наукових критеріїв
щодо людської сутності. Треба визнати, що сучасна філософія не

поставила цю проблему на порядок денний.
А. Баумейстер на основі аналізу філософських поглядів
Ч. Тейлора та Е. Макінтайра достатньо конструктивно висвітлює
ситуацію, що склалася в європейській філософії щодо

метафізичних засад розуміння людини. «Аристотель і
середньовічна традиція розрізняють фактичність людини (її
фактичну даність) й те, чим людина може та повинна стати

(заданість людини)» [38, с. 291], тобто виокремлює актуальний і
потенційний рівні буття людини. Цю ситуацію А. Баумейстер
коментує на основі поглядів Е. Макінтайра на людину. Практична

філософія сприймає людину з таких позицій: 1) людина є ще
несформована і не сповна реалізована істота; 2) є ідеал людини,

291