Page 290 - 6816

В. Шановський, узагальнюючи зміст цього поняття, зазначає, що це
«внутрішній механізм діяльності» [628, с. 19] і виділяє та докладно
аналізує такі його складники: потенційні сутнісні сили (здібності),
спонукально-мотиваційні, людська діяльність [628, с. 34–86].

Безумовно, сутнісні сили є внутрішнім механізмом діяльності
людини, але потребує додаткового аналізу.
М. Попович, досліджуючи структуру сутнісних сил, зауважує,

що ця проблема лише починається [430, с. 61]. Справді,
парадигмальна криза, у якій опинилося людство, вимагає
переосмислення поглядів на людину. М. Попович у контексті ідей
Л. Фоєрбаха та В. Шинкарука до структури сутнісних сил відносить

розум, волю та почуття, які пропонує розглядати як «виміри, що
створюють простір, у якому перебігають події нашого

внутрішнього життя, або характеризують нашу психологічну,
духовну структуру» [430, с. 69]. Посилаючись на дослідження
К. Леонгарда та Е. Фромма, М. Попович робить суттєвий крок
у розумінні ієрархічної природи людини, виділяючи рівні регресії

та прогресії [430, с. 65–67]. Ідею рівнів розвитку сутнісних сил
людини простежуємо в структурі, яку М. Попович назвав «хрестом
Адама» [430, c. 83]. Вертикальний складник цієї структури охоплює

розвиток людини від найнижчого рівня через норму до рівня
святості. У цій потрійній структурі філософ вбачає логіку розвитку
світової філософії. «Від архаїчного «світового дерева» до
Геґелевого „заперечення заперечення” людська свідомість

демонструє прагнення укласти світ у потрійні структури» (курсив
наш. – В. С.) [430, c. 84]. Підсумовуючи, філософ зауважує, що
«важливо усвідомити, який реальний зміст криється за

структурною ієрархією» [430, с. 84]. Отож М. Попович розглядає
сутнісні сили людини як ієрархічну структуру й виділяє три ступені
їхнього розвитку.
Київська антропологічна школа поставила людину в центр своїх

роздумів, коли фактично в радянській заідеологізованій філософській
думці панувала теорія «гвинтика». Провідні представники школи
відмовилися від концепту «кожна людина – особистість» і перейшли

на позиції принципу ієрархії внутрішніх якостей людини.
Сучасні українські філософи продовжують розвивати ідеї
персоналізму. А. Карась, узагальнюючи ідеї О. Кульчицького,

зауважує, що персоналізм є «адекватним методом усвідомлення

290