Page 287 - 6816

погоджується з таким підходом на тих підставах, що особистість є
суб’єктом власної діяльності. На нашу думку, філософ відкрито
виступив проти марксистського розуміння особистості,
уособленням якого на той час був Е. Ільєнков. «Конкретна людська

особистість – це не пасивна, позбавлена будь-якої самостійності
точка перетину дії об’єктивних сил і чинників <…> Вона
самостійний та оригінальний суб’єкт культурної творчості…» [440,

с. 88]. Розвиваючи свій підхід, С. Пролеєв підкреслює, що людина
визначається не лише в просторі загальних форм буття, а й у
власному життєвому світі. Уважаємо, що в цій полеміці філософ
перестарався щодо критики марксистської теорії особистості,

оскільки людина водночас визначається як щодо зовнішніх форм
суспільного буття, так і щодо власного життєвого світу.

Для обґрунтування своїх роздумів С. Пролеєв звертається до
феномену «Я», за допомогою якого пояснює орієнтацію людини в
системі суспільних відносин [440, с. 91–93]. Філософ підкреслює
динамічний зміст людського життя: особистість – це процес

оволодіння людиною власною сутністю. Особистісне буття – це
«процес здобуття людиною самої себе, що виражається у відкритті
й реалізації особистістю можливостей власного буття» [440, с. 94].

Так, філософ остаточно долає соціологічний детермінізм і
доводить, що людина є продукт власного вибору.
Формально в монографії С. Пролеєва «Духовність і буття
людини» наявний зв’язок із марксистською філософією, насправді

це були філософські погляди нової епохи. У своїх роздумах щодо
сутності особистості філософ вийшов за межі концепту «кожна
людина особистість». Особистість постає суб’єктом власної

внутрішньої й зовнішньої діяльності. Узагальнюючи погляди
філософів Київської школи напередодні здобуття Україною
незалежності, зазначимо, що вони подолали застарілі уявлення про
людину й особистість. Людина має бути суб’єктом власного

розвитку й культурного універсуму – така була порада громадянам
незалежної України від філософів Київської школи.
Аналіз змісту поняття «особистість» у філософів Київської

світоглядно-антропологічної школи доводить, що вони, з одного
боку, прекрасно усвідомлювали діалектику одиничного, особливого
й загального, а з іншого, – намагалися перейти від загального

уявлення про людину до конкретного аналізу її сутності. Для
реалізації цієї мети В. Іванов запозичує в Е. Гуссерля поняття

287