Page 285 - 6816

самого суб’єкта пізнання [91, c. 113]. Він визнає, що існує реальна
проблема знеособлення людини [91, с. 122], але дослідження
проявів її деструктивної поведінки було в СРСР під ідеологічною
забороною. Для поглиблення розуміння проблеми особистості

Є. Бистрицький залучає філософський досвід Р. Декарта й І. Канта.
Осмислюючи цей підхід, зауважимо, що марксизм не побачив у
філософії Канта найголовнішого. Відмінності між людиною і

твариною полягають не в предметно-практичній діяльності, а в
моралі, у духові. А тому, досліджуючи філософію Канта,
Є. Бистрицький не звернув увагу, що особистість у німецького
філософа пов’язана з категоричним імперативом, а не з рефлексією

у сфері предметно-практичної діяльності. Так, безумовно,
рефлексія надзвичайно важливий феномен, і вона, безперечно,

пов’язана з особистістю. Водночас виникає питання: чи кожна
людина здатна до розвинутої рефлексії. Відмежування себе від
природних потреб означає народження людини, але не означає
народження особистості. Від відокремлення людини від природи

до формування особистості, яка рефлексує над смислом власного
буття на тлі загальних проблем, надзвичайно велика дистанція.
Для подальшого поступу в розумінні проблеми особистості

важливо з’ясувати теоретичні причини цих невдач. По-перше, це
зумовлено марксистським прочитанням теоретичної спадщини
І. Канта й Ґ. Геґеля щодо проблеми особистості. Це була не
особиста помилка Є. Бистрицького, а загальна тенденція, яку

висловив Ю. Кушаков: німецька класична філософія
антиперсоналістична [297, с. 381], що дотепер не подолано.
Є. Бистрицький не зміг побачити, що в І. Канта й Ґ. Геґеля

особистість є втіленням певного рівня духовного розвитку людини
(див. підрозд. 2.3.3 та [485]). По-друге, незважаючи на залучення
теоретичного апарату метафізики, феноменології, дослідження
особистості потребує додаткового контексту. Поняття особистості

має християнські витоки, це проблема морального вдосконалення
людини, але вихід у цей вимір був під зовнішнім і внутрішнім табу.
Попри зазначені недоліки праця має суттєві позитиви: визнано роль

і значення духовної діяльності, розширився понятійний апарат
дослідження. Перебуваючи в межах марксистської традиції,
Є. Бистрицький долає соціально-класовий підхід до її розуміння,

стверджуючи, що особистість – це максимально можливий стан
людського буття. Позитивом дослідження є те, що філософ визнає,

285